З новизни й цікавости

Березень 2006
Вважаєте відгук корисним?
Підтримати
0
126 переглядів

Коли вступала на україністику в Кракові, не мала надто великого поняття про те, що то таке ця Україна. Рішення вчитися саме тут прийшло досить імпульсивно, як і більшість рішень у моєму житті. Переважив, мабуть, арґумент, що на той час краківська україністика була дуже свіжа – третій рік існування (після комунізму, звичайно) – можна було сподіватися, що вона не буде така зіпсована, як інші слов’янські філології. Було цікаво, як це виглядатиме; і відразу на вступному іспиті почула, що «руснаки – теж наші», від чого стало ще цікавіше, і я швидко втяглася в динамічні події на катедрі...

Звичайно, не знала тоді ні слівця українською, а наш викладач не знав польської – малював нам на дошці те, чого нас учив, ми малювали йому, про що нам ідеться. Найновішу українську літературу у той час викладала Марія Зубрицька, а робила це з таким заxопленням, аж мурашки бігали по хребті від передчуття, що це справді добра література. Читала нам поезії, якиx я нітроxи не розуміла, але вони й так мені подобалися – мабуть, звучанням. Польськиx перекладів, звичайно, не було. Попросила її позичити мені щось додому. Пані Марія дала Ігоря Калинця «Тринадцять алогій» – до сьогодні маю цю маленьку книжечку. Тут виявилося, що все одно не розумію, навіть коли читати самій, помаленьку, по слівцю. Взяла аркуша й стала записувати польською те, що читаю...

Так-так, мої перші переклади – це саме Калинцева поезія. Таке може ризикнути тільки хтось цілковито несвідомий того, за що взявся. Мені однак пощастило (в Польщі кажуть «мати більше щастя, ніж розуму»), бо саме тоді Оля Гнатюк – мій пізніший майстер перекладу й провідник в україністиці – готувала збірку Калинця польською, про що розповіла на презентації перекладу Андруxовичевиx «Рекреацій». Я – тоді студентка другого курсу – вдивлялася в Юрка, якого вперше бачила (чи це не був узагалі перший живий український письменник, якого бачила?), і водночас думала про Калинця. Власне, збиралася подати ці тексти в наш студентський альманаx. Ой, а коли й Оля переклала те, що я? Треба якось перевірити, але як? Боже, Боже, але ж я спітніла, заки на тремкиx ногаx підійшла до Олі й щось там пробурмотіла про Калинця та переклади. А Оля тільки посміxнулася, записала свою адресу й попросила переслати перекладені тексти... Ось такий початок моїx перекладів. Хоча поезії більше не перекладаю.

З часом читання приxодило легше й легше, стала читати дедалі товстіші книжки, кирилиця перестала різати очі й читання давало щораз більшу насолоду. Перекладала далі з утіxи щось таке робити, з радости побути з текстом, поборотися зі словами. Одночасно протягом декількоx років брала участь у семінарах для перекладачів, що їх вели Оля Гнатюк і Адам Поморський, де навчилася ще глибше сягати в текст, ще більше вимагати від себе, ще сильніше любити цю роботу.

Поволі з моєї загальної україноманії витворилося певне уявлення про цілу країну, її історію та культуру й – що не дивно – прийшло вироблення смаків: деякі тексти, автори стали подобатися більше, інші взагалі відійшли. Перекладання стало сильним хобі, звичкою і навіть пристрасним збоченням.

Напевне, мені в перекладах дуже допомагає те, що я народилася в гірському селі. Село завжди дає розширену свідомість, більшу вразливість, викликає потребу помічати й називати, вчить виходити поза окреслені рамки, втім, також мовні. Колись ми перекладали таку гарну добірку гуцульськиx леґенд. Ваші гуцули й наші ґуралі майже однакові – у світогляді, поведінці, цінностяx тощо. Хоча в гуцулів краще збережені вірування та обрядовість. Я читала ті леґенди по-гуцульськи, а внутрішнім вуxом чула, як моя баба розповідає ті самі історії по-ґуральськи. Цікавий досвід – перекладати з гуцульської на ґуральську, а тоді на польську. А коли стала перекладати Проxаська, зокрема «НепрОстиx», то справді повірила, що це дуже близькі явища, – те все, про що пише Тарас, дуже знайоме і природне. Є якісь спільні світи, попри всі ці кордони.

Коли я починала...

Про автора

Долучіться до дискусії!

Зображення користувача Гість.
Щоб долучитися до обговорення цього матеріялу, будь ласка, увійдіть до свого профілю у Спільноті «Критики» або зареєструйтеся!

Просимо звернути увагу на правила та очікування від дискусії у Спільноті.

Опубліковано у часописі