Як пройда Мітеран змінив Францію

Січень 2015
Вважаєте відгук корисним?
Підтримати
0
503 переглядів

Мені поталанило бути представленим Франсуа Мітеранові, героєві захопливої, ґрунтовної та зваженої біографії, напхом напханої досі невідомою інформацією, десь восени 1973 року, під час невеликого обіду, що його давав у Нью-Йорку французький генеральний консул.

Спочатку я подумав, що він виглядає як священик із фільму, якого ще не встиг зняти Луїс Бунюель. Пізніше я усвідомив, що насправді він схожий на Вотрена — втіклого в’язня, який домінує у трьох найзначніших романах Бальзака: «Батечко Горіо», «Втрачені ілюзії» та «Блиск і убозтво куртизанок», — і закінчує кар’єру як префект поліції в уряді Луї Філіпа, коли, перевдягнений як священик, він уперше зустрічається з Люсьєном де Рюбампре. 

На додачу до духовного виміру в Мітерані було щось, що, як мені здавалося, могло бути Вотреновим фізичним маґнетизмом і його солодкавим голосом, і я почувався зачарованим, поки ми розмовляли про Алжир — країну, з якою я тоді був пов’язаний.

Однак навіть його чарівність не могла змусити мене відвернути погляд від його справді жахливих зубів. Шорт повідомляє, що йому їх вирівняв хірург-дантист перед президентськими виборами 1981 року. Він виграв вибори. Його піяр-радник Жак Сеґела сказав йому: «Із такими зубами вас ніколи не оберуть на президента республіки».

Враження, що його на мене справив Мітеран, не засуперечило думці, яку я сформував на підставі того, що знав тоді: що він можний і лукавий політик, здатний викликати в людях і сильну ненависть, і сильну відданість. 

За декілька років до того його обрали генеральним секретарем Соціялістичної партії. Він також був — уже довгенько — депутатом Національних зборів від Ньєвру, реґіону в центральній Франції. Я знав про каламутні періоди його минулого, в основному події, що їх називають «справа авеню де л’Обсерватуар», — замах на Мітеранове життя, що його, як багато хто стверджував, він улаштував сам, аби привернути увагу медій та співчуття у момент, коли його політична кар’єра забуксувала.

Однією з причин буксування була запекла опозиція Мітерана до нової конституції, яку проштовхнув Шарль де Ґоль після повернення до влади 1958 року, та вищою мірою авторитарного характеру ґолівського уряду.

Найвидовищніше Мітеранове досягнення прийшло 1965 року, коли йому вдалося те, що всі довкола мене — я тоді мешкав у Франції — вважали за неможливе. Балотуючись як кандидат від партій лівиці (в тому числі від Комуністичної партії) проти де Ґоля, який прагнув, аби його обрали на другий семирічний термін, він спочатку змусив генерала до другого туру, а потім програв йому 44,8% до 55,2% — однозначна поразка, але така, що виявила у ньому серйозного претендента на президентство.

Хоча я був, як і можна було очікувати, у захваті від зустрічі з Мітераном і мав із ним справжню розмову на тему, що цікавила нас обох, я не цілком усвідомлював цінність тієї зустрічі у сенсі можливости розповідати про неї людям, аж доки Мітеран став президентом Французької Республіки від соціялістів, перервавши цим 45-річне панування правиці.

Закінчивши свій другий семирічний президентський термін, він став третім із тих, що правили найдовше, у списку голів французької держави. Справжній масштаб його досягнення було важко оцінити і через партійні контроверсії, яких була повна його...

Про автора

Долучіться до дискусії!

Зображення користувача Гість.
Щоб долучитися до обговорення цього матеріялу, будь ласка, увійдіть до свого профілю у Спільноті «Критики» або зареєструйтеся!

Просимо звернути увагу на правила та очікування від дискусії у Спільноті.

Опубліковано у часописі