Як «Ґуґл» опановує нас

Серпень 2011
Вважаєте відгук корисним?
Підтримати
0
950 переглядів

Steven Levy, In the Plex: How Google Thinks, Works, and Shapes Our Lives, Simon and Schuster.

Douglas Edwards, I’m Feeling Lucky: The Confessions of Google Employee Number 59, Houghton Mifflin Harcourt.

Siva Vaidhyanathan, The Googlization of Everything (and Why We Should Worry), University of California Press.

Scott Cleland, Ira Brodsky, Search & Destroy: Why You Can’t Trust Google Inc, Telescope.

 

Алан де Ботон, філософ і письменник, а тепер ще й автор афоризмів у мережі, пише у «Твітері»:

«Логічний результат наших стосунків із комп’ютерами: робити в “Ґуґлі” запит “що є сенсом мого життя”».

Ясна річ, це можна зробити. Наберіть «що т» – і швидше, ніж ви знайдете наступну літеру, «Ґуґл» запропонує вам на вибір: що таке хмара? що таке значення? що таке американська мрія? що таке ілюмінати? «Ґуґл» намагається читати ваші думки. От тільки це не ваші думки. Це Світовий Розум. Хай там як, ми знаємо, що створена дванадцять років тому й розташована у Маунтен-В’ю в Каліфорнії компанія під’єднана до нього, як ніхто інший.

«Ґуґл» – це те, куди ми звертаємося по відповіді. Раніше люди зверталися деінде або ж, частіше, блукали без відповіді. У наш час суперечка за обідом про те, що то за актриса здобула «Оскара» за оту стрічку Ніла Саймона, де вона грає актрису, яка не здобула «Оскара», не протриває довго: хтось негайно витягне якийсь кишеньковий пристрій і заґуґлить. Потребуючи мистецтвознавчого означення слова «колоритний», можна знайти його у «Книзі відповідей», укладеній два десятиліття тому довідковим відділом Нью-Йоркської публічної бібліотеки, але ж ви не шукатимете. Частина місії «Ґуґла» – зробити книги відповідей зайвими (і бібліотекарів із довідкового відділу також). «Гамадріяда – лісова німфа, а також отруйна змія в Індії та абісинський бабуїн, – каже оповідач у романі «Нескінченності» Джона Бенвіла (2009). – Тільки бог про таке знає».

Ну, вже ні.

Справа пошуку фактів була важливим інструментом обробляння людського знання, і технологія саме вдосконалилася від ґумової стрічки до ядерного реактора. Не дивно, що є певне сум’яття щодо конкретної ролі «Ґуґла» у цьому – разом зі зростанням страху довкола його могутности та його намірів.

У більшості випадків «Ґуґл» власне не має відповідей. Коли люди кажуть «я шукав це в “Ґуґлі”», вони припускаються солецизму. Коли вони намагаються затерти свої негожі особисті історії у «Ґуґлі», то насправді не туди дивляться. Дуже рідко можна сказати, ніби щось є правдою згідно з «Ґуґлом». «Ґуґл» – оракул переадресації. Поґуґліть «гамадріяду», й він укаже вам на Вікіпедію. Або на офіційний веб-сайт «Гамадріяди» (це ще й рок-група, щоб ви знали). «Ґуґл» визначає свою місію як «організувати інформацію світу», а не володіти нею чи зібрати її. Знову ж таки, суттєву частину надрукованих у світі книжок уже скопійовано на сервери компанії, де вони сусідять із мільйонами годин відео та детальними багатошаровими зображеннями цілої планети, з супутників і з армади камер, що нишпорять на рівні вулиць. Не кажучи вже те, що «Ґуґл» володіє величезними покладами інформації про інтереси та поведінку чи не кожного, й ці поклади зростають.

Коли я кажу, що «Ґуґл» «володіє» цією інформацією, це не те саме, що мати на неї право власности. Володіти інформацією – поняття великою мірою розмите.

Заледве десятиліття знадобилося «Ґуґлові», щоби перетворитися на глобальний бренд, більший за «Coca-Cola» чи «General Electric»; він збагатився швидше за будь-яку компанію в історії; він домінує в інформаційній економіці. Як так сталося? Це сталося, взагалі-то, в нас на очах. «Ґуґл» має багато секретів, але головні складники його успіху зовсім не були таємницею, і бізнесова історія вже стала джерелом для дюжини книжок. Нова розповідь Стивена Леві «У сплетінні» («In the Plex») є на сьогодні найавторитетнішою...

Про автора
Категорiї: 

Долучіться до дискусії!

Зображення користувача Гість.
Щоб долучитися до обговорення цього матеріялу, будь ласка, увійдіть до свого профілю у Спільноті «Критики» або зареєструйтеся!

Просимо звернути увагу на правила та очікування від дискусії у Спільноті.

Опубліковано у часописі