Я теж люблю дешеві утіхи, пся крев

Травень 2001
Вважаєте відгук корисним?
Підтримати
0
110 переглядів

Сіра блюзова птаха летіла над містом і впустила молочне яєчко. Яєчко впало, обтраскавши добру половину вулиці протеїном, білками та іншими поживними. Рудо-сірий блюзовий кіт, що проходив мимо, зупинився облизати деякі деталі. «Пхе», – сказав він, бо на язик разом із протеїном начіплялося бите шкло, зіпсуті ґальванічні елементи.

            – Пан потребує допомоги? – почув він над вухом низький приємний голос. – Ласкаво прошу скористатися.

            Рудо-сірий обернувся і побачив гігантського сенбернара, що простягав йому пласку металеву пляшечку з коньяком.

            – Дозвольте відрекомендуватися, – мовив сенбернар. – Воццек, пес-рятівник першого ґатунку. – Він злегка вклонився.

            – Кіт Яковина, безробітний, – сказав у відповідь рудо-сірий, спльовуючи шкло. Він узяв пляшечку, хильнув коньяку, сполоскав пащу і, щоби не видатися невихованим, виплюнув коньяк на бруківку.

            – Вельми вдячний, – промовив він.

            – Радий був допомогти панові, – сказав інтеліґентний сенбернар.

            – Велике спасибі, а то, знаєте, тепер рідко трапляється, щоб хтось комусь допоміг: некомунікабельність.

            Зав’язалася розмова.

            В результаті рудо-сірий запросив Воццека додому, аби достойно вшанувати знайомство. Вони пішли вулицею, розмовляючи.

            – Правду кажучи, я теж безробітний, – признався Воццек. – Потрапив під скорочення місяць тому. А тут по спеціальності нічого не знайду. Народові потрібні самі лише собаки-поводирі.

            Рудо-сірий настовбурчив вуха:

            – А що, власне, ви розумієте під народом?

            Воццек теж настовбурчив вуха, а потім підняв неіснуючий палець і сказав:

            – Народ – це абстрактне поняття, котре не має аналогів у реальному світі і використовується для мотивації тієї чи іншої політичної лінії правлячої меншості.

            – Сильно сказано, – зауважив Яковина, – вип’ємо за це. І взагалі: приємно мати справу з інтеліґентними особами.

            Так вони йшли, спорожнюючи сенбернарову пляшечку.

            – Реґламентований коньяк – мій єдиний привілей, – сказав Воццек. – Потерпілий у горах переживає шок двічі: спершу, коли падає у прірву чи потрапляє в лавину, а потім – коли бачить мене. Тут за інструкцією мені належиться набрати в пащеку коньяку і збризкати ним обличчя потерпілого. За такі моменти я, власне, й любив свою роботу.

            – А я, знаєте, пописую, – признався рудо-сірий. – Романи, есеї і таке інше. Роздуми над долею цивілізації тощо.

            – Ґротеск? Іронія? – запитав Воццек.

            – Ані грама, уявіть собі. Сам лише реалізм із натуралізмом. І жодних абсурдистських ноток.

            – Дай, я тебе поцілую, – сказав Воццек.

            Вони вже доходили до мети, коли рудо-сірий, заплітаючись ногами і язиком, проголосив:

            – Друже, знаєш, що мене найбільше дивує? Це тотальна відсутність щурів. За такого розвитку суспільства щурів повинно бути видимо-невидимо.

            – Вони пішли в підпілля, – сказав Воццек. – Вони провадять стриманий спосіб життя.

            – Джек! – вигукнув рудо-сірий і заплакав. – Ти пам’ятаєш ті часи, коли щурі ще жили відкрито, і наші діти гралися їхніми хвостами?!

            – Я не Джек, – сказав Воццек. – Я Рекс.

            У цей час старий щурисько виліз із каналізації й цикнув на них, аби не шуміли.

            Минуло трохи часу, поки Воццек із Яковиною добралися до котового помешкання. Двері відчинила котова дружина.

            – Знайомся, – сказав рудо-сірий, – це моя жіночка, Пані Птахова. А це Боб-гірничорятувальник (в нього вийшло «гірн-бир-бир-гик»).

            – А, хлоп’ята, – розпливлася у теж-не-дуже-тверезій посмішці Пані Птахова, – заходьте, заходьте.

            Воццек зробив спробу вклонитися, але вуха йому спадали на очі.

            – Заходьте, хлоп’ята, – провадила далі Пані Птахова. – Я вам яєшню зготую.

            – Ні!!! – заверещав рудий. – Тільки не яєшню! – і висунув свого обпеченого коньяком і заліпленого пластирем язика.

            За півгодини всі троє мирно спали коло газової плити, а над містом ширяла сіра блюзова птаха, безкоштовно несучи молочно-білі, круглі, як більярдні кулі, яйця.

 

1987

Про автора

Вважаєте, що матеріял, який ви тепер читаєте у відкритому доступі, цікавий, важливий та потрібний?

Ми - неприбуткова громадська організація. Підтримайте наших авторів та працівників редакції, передплативши друковану чи електронну «Критику», або зробивши посильну пожертву!

Українська та англійська версії «Критики» гідно представляють Україну у світі. Долучіться до наших зусиль своїм дієвим внеском!

Долучіться до дискусії!

Зображення користувача Гість.
Щоб долучитися до обговорення цього матеріялу, будь ласка, увійдіть до свого профілю у Спільноті «Критики» або зареєструйтеся!

Просимо звернути увагу на правила та очікування від дискусії у Спільноті.

Опубліковано у часописі