«Я недовго буду тут...»

Листопад 2008
Вважаєте відгук корисним?
Підтримати
0
489 переглядів

...Солодкаві, мов цукати,

і гіркіші від цикут –

ви лишіть мене шукати:

я недовго буду тут.

Знову я втечу, панове,

і в тамтешній темноті

небо матиму тернове

й точну дату на хресті.

Точна дата смерти Ігоря Римарука – 3 жовтня 2008 року – з’явилася в українській Вікіпедії буквально через кілька годин по тому, як ця смерть настала. Мій мобільний телефон не замовкав ні на хвилину; дзвонили переважно ті, хто, як і я, не міг вмістити цієї новини, хто, як і я, був «вісімдесятником», тобто увійшов до простору літератури через двері Римарукового кабінету. Після того, як ми втратили Соломію Павличко, це була, либонь, друга така наша смерть. Несправедливо зарання і неспростовна, вона дивилася на нас дедалі ряснішими Ігоревими фотографіями й віршами, що з’являлись у блоґах та на сайтах. Вона розсилала електронні листи. Вона дзвонила.

По кому був цей подзвін? По чому? Може, по залитих сонцем 80-х, коли в розчинені навстіж вікна редакцій залітав довгожданий вітер перемін і ворушив аркуші з нашими – найкращими в світі, аякже – віршами. По тому, що заповідалося як свобода і безмежна в своїй відкритості навсібіч можливість творчої самореалізації. Народжені в пітьмі радянської печери, ми вперше вийшли на денне світло, одночасно з публікаціями розстріляних у 1930-ті, репресованих у 1970-ті. Падали залізні завіси, розсипалися мури, відкривалися кордони і спецсховища. І ледь зсутулений чоловік із довгим, як у рок-музиканта, волоссям, глухуватим голосом і напрочуд приязним поглядом із-за скелець окулярів упорядковував нашу першу спільну антологію, котра так і називалась: «Вісімдесятники». З ним можна було говорити годинами. Читати вірші. Пити холодне вино. Блукати Подолом. У нього можна було переночувати і позичити гроші. Його просто не могло не бути! Я ніколи не мав брата, але завдяки Ігореві Римаруку добре знаю, що означає це слово і як багато за ним стоїть. Думаю, це могло би повторити все наше покоління.

Ігор Римарук і «Сучасність», яку він очолював, стали прямими спадкоємцями Миколи Зерова і «Книгаря», тобто духу неокласичного модернізму 1920-х років, що його назавжди, здавалося, знищили сталінські репресії. Ми не раз говорили з ним про необхідність зрозуміти цю таємничу тяглість традиції, що долає історичні прірви та зяяння, про передання незримого дару, який єдиний може зобов’язувати. Як і Зеров, Римарук був ученим поетом, він легко підхоплював і продовжував щойно розпочату цитату, кохався у виписках і «тлустих томах», належав, кажучи словами того ж Зерова, до «тугих бібліофагів». Його поезія зачаровувала не тільки вишуканим звукописом, а й зримо явленим синтезом архаїчних пластів мовлення з модерними поняттями та реаліями, коли, скажімо, чорні щити, черлені ворота і жупани невимушено сусідували з разюче сьогоднішнім порівнянням: «Тільки ж ліс попід сивим верхів’ям гори – як зелена пов’язка чеченця». Вона мала чітко визначеного адресата – філолога й естета, може, так само поета, здатного належно оцінити численні перлини Римарукової «гри в бісер» – епіграфи й приховані цитати, лукаво замасковані персоналії, натяки на події та книжки... Просотана безліччю звукових і смислових відлунь текстура Римарукового вірша нагадувала полегшений віддих мови, звільненої від тягаря необов’язкових слів і натужних спроб навантажити поезію якимись іншими завданнями, окрім її власних. Слухання або читання такого вірша завжди мало в собі щось від сакральних хвилин побожного споглядання течії часу упродовж снігопаду. Коли відчуваєш, що вірш діється, як діється молитва або літургія. Адже справжня поезія – це завжди явлені час і буття, вища притомність чування серед хай там якої тривалої ночі. Може, якраз через знання про цю недремну природу поетичного слова, змушеного чатувати в нічному часопросторі безбожности, у творчості Римарука так багато віршів, присвячених власне ночуванню ночі й перебуванню та збуванню її в самотньому безсонні, в колі...

Про автора
Категорiї: 

Долучіться до дискусії!

Зображення користувача Гість.
Щоб долучитися до обговорення цього матеріялу, будь ласка, увійдіть до свого профілю у Спільноті «Критики» або зареєструйтеся!

Просимо звернути увагу на правила та очікування від дискусії у Спільноті.

Опубліковано у часописі