"WikiLeaks" не зіллє дипломатію

Березень 2011
Вважаєте відгук корисним?
Підтримати
0
988 переглядів

Robert A. Saunders. «“WikiLeaks are not terrorists”: A critical assessment of WikiLeaks’ challenge to the diplomatic system». З англійської переклав за рукописом Андрій Іздрик.

 

16 грудня 2010 року неурядова організація «GetUp! – Action For Australia» опублікувала на шпальті «New York Times» рекламну статтю під назвою «WikiLeaks – не терористи». Це був відкритий лист із підписами 92.897 австралійців, звернений до «Америки», президента Барака Обами та генпрокурора США Ерика Голдера, що засуджував «заклики до насильства, в тому числі вбивства» щодо Джуліана Асанжа, засновника «WikiLeaks» та австралійського громадянина, а також «таврування його як терориста й ворожого  поплічника та всяку не реґламентовану юстицією поведінку щодо нього». Стаття наводила добірку найрізкіших закликів проти Асанжа, що з’явилися після листопадового оприлюднення тисяч таємних дипломатичних депеш із американських посольств по всьому світі. Заклики належали, серед інших, колишньому кандидатові у віце-президенти Сарі Пейлін, котра порівнювала його з лідером «Аль-Каїди», та політичному колумністові Джоні Ґолдберґові з його уїдливим запитанням «Чому Джуліан Асанж іще не мертвий?». Наприкінці листа є особливо цікава фраза: «Ми, австралійці, пишемо цього листа, щоб висловити те, що мав би сказати наш уряд: усі австралійські громадяни заслуговують на свободу від переслідувань, загроз насильства й арешту, особливо з боку Сполучених Штатів, нашого друга та союзника».

Насамперед легко зауважити, як ускладнилися нині міжнародні відносини: звичайна закордонна організація в обхід власного уряду використовує американську газету, аби звернутися до політичної еліти і вплинути на риторику довкола веб-сайту, що вніс прозорість у зазвичай таємничий світ дипломатії й міжнародних відносин. Цей виклик наявним формам гегемонії відразу спровокував злісну реакцію від самозваних охоронців status quo. Дипломати й їхні довірені особи ополчилися на захист «традиційної» демократії (з усіма її вадами), не просто звинувачуючи Асанжа і компанію у втручанні в чужі справи, а одразу ставлячи їх поряд із найдеструктивнішими силами сучасної поствестфальської системи: «Аль-Каїдою» та її поплічниками.

У цьому есеї спробую проаналізувати культурні наслідки ситуації довкола «WikiLeaks» крізь призму критичної теорії міжнародних відносин. Цю теорію найкраще розглядати як низку різних методологічних і інтерпретативних підходів, що намагаються прояснити питання емансипації у світовій політиці. Тоді як усі школи теорії міжнародних відносин (далі – ТМВ) базуються на евристиці, остаточна мета критичної ТМВ є також і нормативною. На додачу до академічного вжитку, критична ТМВ зі своїм наголосом на домінуванні у владних відносинах пропаґує таку емансипацію, служачи знаряддям для практичних політичних дій. Моєю першою метою є висвітлити загрозу, яку несе «WikiLeaks» традиційним формам дипломатії в міжнародних системах, особливо тих, що залежать від закритости мереж, чіткого розмежування інформації на публічну та приватну й усталених геополітичних наративів.

По-друге, я досліджу дискурсивне середовище, в якому відбувся витік депеш наприкінці 2010 року, особливо зосереджуючись на демонізації «WikiLeaks» узагалі й Асанжа зокрема як «гай-тек терориста» (як про нього висловився американський віце-президент Джо Байден). Я стверджую, що полеміка довкола «WikiLeaks» привертає увагу до того, що світова дипломатична система – це темний ліс, у якому тільки особи, що їх призначили 192 незалежні держави світу, можуть діяти від імені цих держав. Кажучи мовою нормативної орієнтації цього есею, я маю на меті подати контекстуальний аналіз, що сприятиме здійсненню «відкриття» неясного світу міжнародної дипломатії, даючи цим імпульс для подальшого заглиблення у переплетені, часто невидимі ієрархії повноважень, що сьогодні домінують у світовій політиці.

 

Дипломати та мистецтво splendide mendax

 

Сучасну поствестфальську...

Про автора

Долучіться до дискусії!

Зображення користувача Гість.
Щоб долучитися до обговорення цього матеріялу, будь ласка, увійдіть до свого профілю у Спільноті «Критики» або зареєструйтеся!

Просимо звернути увагу на правила та очікування від дискусії у Спільноті.

Опубліковано у часописі