Виступ на врученні літературної нагороди Антоновичів

Червень 2001
Вважаєте відгук корисним?
Підтримати
0
38 переглядів

Передусім я хочу висловити свою глибоку вдячність засновникам цієї високої нагороди, вельмиповажаним Тетяні й Омелянові Антоновичам. Мушу відразу визнати, що звістка про цю нагороду захопила мене трохи зненацька: усе, що я знав про неї, зводилося до того, що її традиційно отримують значно заслуженіші й досвідченіші письменники; що значною мірою ця нагорода покликана увінчувати й увічнювати, бути певним гоноровим підсумком коли не всього творчого сходження, то принаймні якогось визначального його етапу. У моєму ж персональному випадку маємо наразі когось, хто продовжує майже бездумно балансувати між помилками молодості та примарами зрілості, з усієї сили хапаючись за перші й так само затято відбиваючись від других, раз у раз повторюючи як заклинання найжорстокіший з українських рефренів про те, що молодість не вернеться, і все ж ніяк не бажаючи з ним, із цим рефреном, із його універсальним і неуникненним змістом, змиритися.

Отже, я дякую за несподіванку, влаштовану, чи краще сказати, підлаштовану мені Фундацією Антоновичів та членами журі. Я дякую не тільки за несподіванку: так само й за увагу, високе поціновування, за виявлену мені честь. Але в той же час я дякую за аванс. Я роблю це, не намагаючись наслідувати манеру більшості отримувачів премій, котрі в такий спосіб — говорячи про аванс — натякають на власну скромність. Я ж намагаюся натякати не стільки на свою скромність, — з якою, так скажу, в мене є певні проблеми, — скільки на незрілість.

Остання якраз і є причиною того, що я аж ніяк не готовий прочитати тут сьогодні лекцію, як це традиційно водиться на Антоновичівських врученнях. Якщо ставитися до цього як до певного жанру (хтось один читає вголос, усі решта незворушно-уважно слухають), то я волів би цілковиту жанрову протилежність, можливо, камінґсівську не-лекцію, чи щось подібне.

Адже будь-яка лекція передбачає цілковиту впевненість. Лекція передбачає стосунок до слухача радше менторський, радше дидактичний. Тимчасом я сам волію залишатись учнем, іноді навіть бурсаком з останньої ослячої лави, я сам продовжую потребувати для себе — і для всіх нас — ментора й авторитета, як потребував його і двадцять п’ять, і двадцять, і п’ятнадцять років тому. Я хочу підкоритися йому, упокорено слухати його і тільки його мову й голос, записувати слідом за ним його крилаті й безкрилі вислови, прибирати в його печері, носити за ним зброю, словом, як прийнято тепер метафорично перебільшувати в колах українського паноптикуму, вибачте, політикуму, — мити йому ноги.

Бо все, що в мене є — це мої власні сумніви, найчастіше спричинені неадекватним розумінням та реагуванням. До речі, певний дивак переконував мене, що письменник просто зобов’язаний реагувати на все саме неадекватно. Адже це його єдиний шанс пробитися за межі й зазирнути в безодні. А без зазирання в безодні й наслухання демонів письменника, як то кажуть, немає.

Таким чином, якщо вже й лекція, то сповнена сумнівів, себто вельми сумнівна лекція. Така, що в ній формулюються лише запитання. Це на сьогодні, здається, єдине, з чим я можу до Вас усіх звернутися — мої запитання без відповідей. Бо я вже давно не знаходжу собі ніяких відповідей, точніше, як тільки починаю їх знаходити, мене цілком слушно і своєчасно ставлять на місце, і я вкотре переконуюся в тому, що всі мої відповіді хибні. Тому я віднедавна просто відганяю будь-які відповіді від себе. Натомість мене переповнюють запитання, вони страшенно особисті, часом аж до непристойності приватні, але позаяк я тут і сьогодні маю чимось із Вами вголос поділитися, то поділюся хіба що деякими з цих запитань. Припустімо, що я справді письменник (хоч один із моїх найнав’язливіших сумнівів полягає в тому, що це далеко не так), але припустімо, що я все-таки письменник, тож мої запитання є переважно суто професійними, але від того не менш приватними, і всі вони наразі вписуються до класичної моделі «що робити»? Як наприклад: що робити письменникові в країні, з якої...

Про автора

Долучіться до дискусії!

Зображення користувача Гість.
Щоб долучитися до обговорення цього матеріялу, будь ласка, увійдіть до свого профілю у Спільноті «Критики» або зареєструйтеся!

Просимо звернути увагу на правила та очікування від дискусії у Спільноті.

Опубліковано у часописі