Випробування постмодернізмом

Березень 2002
Вважаєте відгук корисним?
Підтримати
0
286 переглядів

1

Про модернізм нині говорити модно. Нарешті і в Україну докотилася хвиля дискусій довкола мистецьких пошуків останніх трьох-чотирьох десятиліть, яка вже давно захопила західноєвропейських інтелектуалів. Іще від часів Барта, котрий зафіксував «смерть автора» у новочасній літературі, навіюється думка про загроженість мистецтва як цілісної та індивідуальної естетики, виробленої впродовж модерної епохи розвитку людства.

Цілком природно, що в нашій національно-культурній ситуації постмодернізм також викликає неоднозначні реакції критиків. Юрій Андрухович іронічно зауважує: «Нарешті настав той час, коли постмодернізму в нас не критикує тільки лінивий або мертвий». Справді, критикують, і лають, і не сприймають або, навпаки, – некритично підносять. Проблема в тому, що поняття постмодернізму надто розмите й різнотлумачне, і важко збагнути, який зміст вкладає в цей термін той чи інший критик. Іноді хочеться, щоб автор просто пояснив свою позицію у преамбулі, інакше зникає конструктивне підґрунтя для дискусій. Певна річ, це не лише українська вада: західні науковці так само не спромоглися виробити концептуальної моделі постмодернізму, покликаючись на несхопність цього явища, принципову його відпірність до будь-яких дефініцій. Але в українському культурному просторі навіть і спроб ґрунтовно проаналізувати постмодерну естетику знайдемо не багато.

Назагал, стан нашої національної літератури не надається до діягностування його як постмодерного. Це можна потвердити двома прикметними ознаками. По-перше, письменство й далі залишається репрезентантом національної культури – і всередині її, тобто перед українським читачем, і назовні, тобто в закордонних перекладах та уявленнях. Цієї ролі ніхто й ніколи в нього не відбере, хоч якими розвинутими були б засоби масової комунікації, котрі нерідко творять певні форми симулякрів культури. Проте характер представлення національного чинника тепер різко змінився. Якщо десять років тому дбали передусім про національну автентичність як сталість, то нині акценти зміщуються до процесу самоідентифікації, що виявляє автентичність у дії, через систему драматичних зіткнень і рефлексій, які, зрештою, мають загальнолюдський характер, отже, так само актуальні для читача інших цивілізаційно-культурних орієнтацій.

По-друге, Україна сьогодні лише формує демократичні механізми культурного розвитку. Проте залишаються чинними й старі, вироблені за радянських часів засоби та стратегії культуротворення. Годі говорити за цих обставин про літературу, не беручи до уваги унормування її розвитку з боку держави. І далі діє механізм залучення сучасної літератури в ідеологію, принаймні у вигляді патронування з боку держави Національної спілки письменників (яка не є на сьогодні одинокою творчою організацією і не має підстав подавати себе як речника національної літератури загалом), певних видавничих проектів або публічних акцій з участю письменників. Звісно, така практика – рудимент минулих часів, але вона існує, а отже, певною мірою впливає на сучасного українського читача, на його літературні смаки чи, певніше, культурну свідомість. З іншого боку, існування взаконеного соціяльного анґажування «літпроцесу» викликає супротивну реакцію іншої частини письменників, провокуючи їх на протестну позицію, що виявляється в ґротесково-травестійних ґримасах, часто зужитих та пересадних. Образно кажучи, дим на руїнах тоталітаризму й барикадах демократії ще не розвіявся, і в ньому простіше робити таємні вилазки, аніж відкриті виступи.

Ці обставини надзвичайно ускладнюють спілкування з читачем, через що письменство перестає бути, власне, процесом, живим дискурсом, кореспонденцією текстів. Криза літературної творчости загрожує стати так само перманентною, як в економіці. Втім, в останні роки зрушення на книжково-журнальному ринку дозволяють із надією дивитися на перспективи.

Так само дає надію увага до якости літературної творчости, що оприявнилася в низці дискусій про естетичні...

Про автора

Долучіться до дискусії!

Зображення користувача Гість.
Щоб долучитися до обговорення цього матеріялу, будь ласка, увійдіть до свого профілю у Спільноті «Критики» або зареєструйтеся!

Просимо звернути увагу на правила та очікування від дискусії у Спільноті.

Опубліковано у часописі