Випробування Іраком

Березень 2003
Вважаєте відгук корисним?
Підтримати
0
43 переглядів

Маю відразу застерегти: не будучи ані експертом із близькосхідних справ, ані військовим аналітиком, ані, зрештою, філософом, який переймається проблемами Добра і Зла, я знаю про Ірак і про війну в ньому не більше від пересічного читача газет і відвідувача інтернету. Єдине, на що я претендую, – це бути людиною, що виробила окреслену позицію з головних питань сьогодення. Ірак безсумнівно належить до цих головних питань – бодай з огляду на те, яку увагу приділяють йому мої улюблені «розумні» тижневики й аналітичні веб-часописи. Але, як виявилося, сформулювати чіткі й однозначні оцінки в іракському питанні дуже непросто.

Тому викладені понижче роздуми – спроба радше висунути певні запитання, аніж відповісти на них.

Передісторія

Як можна довідатися з будь-якої енциклопедії, Ірак – держава в Азії. Територія – 438,3 тисячі квадратних кілометрів (десь як 2/3 України). Населення – близько 20 мільйонів. Із них майже 4/5 – араби, трохи менше 1/5 – курди; понад 95% – мусульмани, але збереглися також громади давніх східних християнських церков. На території сучасного Іраку виникли найдавніші цивілізації: Шумер, Вавилон, Асирія. Та вагу країни визначають не археологічні пам’ятки, а насамперед величезні поклади нафти.

Попри давню історію, Ірак у нинішніх кордонах – утворення порівняно нове. Цю державу 1918 року, після розпаду Османської імперії, «спланували» британці. Вони фактично й керували Іракським королівством аж до 1958 року, коли молоді офіцери вчинили заколот, скасували монархію й вирізали королівську родину.

Відтоді й до кінця 1970-х в Іраку точилася жорстока боротьба за владу, в яку активно втручалися дві головні тодішні світові надпотуги. Переворот 1968 року вважався перемогою СРСР: країна потрапила в число друзів «соціялістичного табору». 1979 року США взяли реванш, сприявши приходу до влади Садама Хусейна.

Новий харизматичний лідер розпочав із розстрілів комуністів і війни з Іраном, де щойно перемогла ісламська антиамериканська революція. Війна протривала вісім років, забрала мільйон життів і закінчилася нічим: початкові воєнні успіхи іракців звів нанівець затятий опір утричі більшого за людськими резервами Ірану.

Скориставшися набутим (завдяки купівлі сучасної зброї на Заході) військовим потенціялом, Ірак у липні 1990-го протягом лічених годин окупував маленький мирний Кувейт. Уся світова спільнота повстала тоді проти цієї зухвалої аґресії. Рада Безпеки ООН оголосила жорстку блокаду Іраку, а в січні–лютому 1991-го міжнародні сили на чолі з Великою Британією та США не лише звільнили Кувейт, але й були за крок від того, щоб увійти до Багдада й назавжди вирішити питання Садама. Але не зробили цього.

Тоді, 1991-го, Ірак беззастережно зобов’язався роззброїтися й надати автономію Курди станові (всі раніш і повстання курдів багдадська влада жорстоко придушувала). Але виконав тільки другу обіцянку. Що ж до першої, то інспекторам ООН із роззброєння зумисно ускладнювали умови роботи, не допускали до найважливіших об’єктів і, врешті-решт, взагалі виставили їх геть.

Проте адміністрація демократа Клінтона не мала охоти «круто» розбиратися з непокірним Садамом. Мало того, ООН, вкотре запротестувавши проти нешанобливого ставлення до її інспекторів, дозволила водночас леґальний експорт іракської нафти в рамках гуманітарної програми «нафта за харчі». Тож протягом другої половини 90-х Садам нечувано зміцнив свої позиції всередині країни, жорстко контролюючи її з допомогою елітної національної гвардії та спецслужб. Рік тому президентські повноваження Садама було вкотре пролонґовано з нечуваним результатом: на дільниці прийшли 100% дорослих іракців, і всі 100% дружно проголосували «за».

Можливо, Садам і далі тішився би своєю необмеженою владою, знущаючись із інертної ООН, якби не зміна адміністрації в Білому домі і якби не події 11 вересня 2001 року.

Чи підтримував багдадський режим мережу «Аль-Каїди», так і не доведено. Більшість тих, хто...

Про автора

Долучіться до дискусії!

Зображення користувача Гість.
Щоб долучитися до обговорення цього матеріялу, будь ласка, увійдіть до свого профілю у Спільноті «Критики» або зареєструйтеся!

Просимо звернути увагу на правила та очікування від дискусії у Спільноті.

Опубліковано у часописі