Винайдення Центральної Европи

Квітень 2003
Вважаєте відгук корисним?
Підтримати
0
33 переглядів

Видання, обговорювані у цій статті:

Jurij Andruchowycz. Ostatnie terytorium. Eseje o Ukrainie. – Wołowiec: Czame, 2002.

Юрій Андрухович. Дезорієнтація на місцевості. Спроби. – Івано-Франківськ: Лілея-НВ, 1999.

Юрій Андрухович, Анджей Стасюк. Моя Європа. Два есеї про найдивнішу частину світу. – Львів: Класика, 2001.

Timothy Garton Ash. History of the Present: Essays, Sketches and Dispatches from Europe in the 1990. – New York: Random House, 1999.

Ї. – 1997, № 9: Середня Європа. Австрія після Австрії.

Нова Україна і нова Європа: час зближення. – Львів: Центр гуманітарних досліджень, 1997.

Україна та Європа: єдність у розмаїтті. – Львів: Ї, 1998.

 

Де сьогодні розміщується Центральна Европа? Чи належать до цього простору держави на схід від Польщі, Чехії, Словаччини, Угорщини? Британський історик та есеїст Тимоті Ґартон Еш, який упродовж двадцяти років досліджує проблеми Центральної Европи, однозначно визначає її східну межу. Для нього Східна Европа починається, коли він перетинає словацько-український кордон:

Одразу зазнаєш шоку. Добрі асфальтові дороги змінюються ямами та вибоїнами. Враження, що українською прикордонною місцевістю заволоділи кремезні голомозі чоловіки в чорному взутті, чорних джинсах, чорних светрах та чорних шкіряних куртках – уніформі посткомуністичних мафіозі. <...> Майже відчутно в замерзлій імлі хрипить слово хабар. («Історія сьогодення»)

Для Ґартона Еша не має істотного значення, що в Україні, принаймні в її західній частині, західне християнство співіснує зі східним, а отже, навіть для консервативного Семуела Гантинґтона Україна була б частиною перехідної, пограничної зони. Належність України до Східної, а не Центральної Европи визначається недорозвинутістю демократії та суспільних відносин, а також рівнем життя. Питання ідентичности чи культурної орієнтації відходить на задній план. В очах західноевропейських політиків, не кажучи вже про американських, Україна, як і решта колишніх республік Совєтського Союзу, залишається частиною евразійського простору.

У цьому-таки есеї Ґартон Еш, міркуючи над географічним місцем Центральної Европи, що ототожнюється з демократичними цінностями, виголошує знаменні слова:

У 90-х роках стало мало не принципом, що чим більше посткомуністична країна є етнічно мішаною, то більша ймовірність, що ця держава піде націоналістично-авторитарним, а не ліберально-демократичним шляхом. Країни, яким вдалося піти цим другим шляхом – це країни найбільш етнічно однорідні: Польща, Чехія, Угорщина і <...> Словенія.

Для автора це має присмак іронії, бо «відновлення ідеї Центральної Европи у 80-х роках означало ґлорифікацію передвоєнної етнічної та культурної багатоманітности». Відсилання до минулого, в якому одною з основних цінностей було культурне розмаїття, що розглядалася як противага накинутій комуністичною владою уніфікації, мало, отже, ностальгійний характер. Етнічна однорідність – одна з цілей двох тоталітарних режимів. Зокрема, в Центральній Европі внаслідок голокосту зникли євреї, а внаслідок депортації – німці. Пояснення Тимоті Ґартона Еша, що ця однорідність (досягнута з допомогою етнічних чисток) полегшувала демократичні перетворення в 90-х роках, може видаватися привабливим щодо сьогодення, проте мені воно здається дещо легковажним. Причини, через які в одних країнах системна трансформація відбулася швидко, а в інших – ні, є доволі складними. Твердження, що етнічно гомогенні країни стабільніші, а отже, й швидше переходять до демократії – незалежно від того, чи стосується це країн Східної та Центральної Европи, чи інших – є не лише фальшивим, але й небезпечним. Адже це передбачає, що демократія будується, спираючися на націю (в культурно-етнічному розумінні), а не на суспільство (в...

Про автора
Переклад: 

Долучіться до дискусії!

Зображення користувача Гість.
Щоб долучитися до обговорення цього матеріялу, будь ласка, увійдіть до свого профілю у Спільноті «Критики» або зареєструйтеся!

Просимо звернути увагу на правила та очікування від дискусії у Спільноті.

Опубліковано у часописі