Вибраний простір. Література в Центрально-Східній Европі після 1989 року

Серпень 2015
Вважаєте відгук корисним?
Підтримати
0
323 переглядів

Понад двадцять років тому «дозрілому на Заході розумові», як писав Данило Кіш, здавалося, що «через маніхейський поділ на Схід і Захід цілий шмат Европи наче поглинув туман». Нині туман розвіявся. Та краєвиди, які він приховував, часом змінилися до невпізнанности. Похмурий Кішів прогноз, що цю частину Европи втрачено назавжди, справдився по-іншому, ніж про це міг здогадуватися сербсько-угорсько-єврейський письменник, який помер 1989 року. Те, що він вважав за неможливе, сталося: залізна завіса впала. Та чи міг Кіш уявити, що доки держави «східного блоку» далі мирно ділитимуться, його Юґославія потоне в кривавих війнах, етнічних чистках і різанинах?

Мапу Східної Европи нині більш подрібнено, кордонів стало більше. Усе ще доводиться недовірливо протирати очі: колишні балтійські совєтські республіки є частиною Европейського Союзу разом із колишніми юґославськими частинами республіки: Словенія пліч-о-пліч зі Словаччиною, Румунією та Болгарією. Розмови про Східну і Західну Европу здаються політичним анахронізмом. Однак ця «Східна Европа» вперто залишається при свідомості.

Якщо поглянемо на літературу, стає очевидно, що цей розлам лише перемістився. І що з виходом окремих літератур зі спільної сіризни соціялістичної мапи місцевости проступають обриси старої Центральної Европи як культурно-історичного феномену. І що на Сході є лише один літературний центр: Росія.

Після 1989 року один із викликів полягав у тому, щоб пізнати не лише політичні факти, а й історичні та культурні реалії країн, які виринули з туману. Але подорожі, побудова і розбудова зв’язків, інтелектуальний обмін мали спиратися на фундаментальне розуміння, посередництво та переклад. Спільна европейська історія, що з крахом комунізму несподівано постала перед очима як осяжне завдання, була абсолютно неможлива без спільної пам’яті. Але як формується спільна історія, якщо не через працю пам’яті?

Книжки і бібліотеки відіграють тут особливу роль. Література ХХ століття показала, що здатна дати раду з описом навіть цивілізаційного краху, як-от в Авшвіці й на Колимі. Та до 1989 року ця література була не надто знаною, а її засвоєння становить частину опису літературного процесу після 1989 року; це також і спроба розгляду текстів, що вписалися в новопосталий великий наратив кінця комунізму, — кінця, який супроводжувало піднесення національної та постнаціональної Европи.

У середині листопада 1990 року, майже в день першої річниці падіння Берлінської стіни, Едуард Ґольдштюкер приїхав із Лондона до Берліна. Леґендарний дослідник Кафки, символічна постать Празької весни (він невдовзі потому повернувся з еміґрації до Праги), він на одному дискусійному заході в Чеському центрі висловив пам’ятну тезу: історично значущий роман нашого часу невдовзі прийде до нас із Центрально-Східної Европи, де люди радикальніше і безвихідніше протистоять своїй історії, ніж ми.

Кого Ґольдштюкер міг мати на оці? Які книжки спадають на думку нам, коли ми згадуємо його пророцтво? І яку роль відігравала література в реабілітації «односторонньо паралізованої европейської свідомости», про яку 1995 року в Бухенвальді говорив Хорхе Семпрун? Яка її частка в роботі пам’яті?

Західне видавництво береться за справу і досягає успіху

Ідея зародилася в час різдвяних свят 1989 року, а вже за декілька тижнів її було втілено в життя. Прагнучи долучитися до творення історично унікальної ситуації, формувати її у вигляді книжок і дискурсів, Міхаель Науман, у той час видавець із «Rowohlt», а також Інґке Бродерсен, яка видавала серію «rororo-aktuell», заснували видавництво «Rowohlt Berlin». Це дочірнє підприємство стало першим видавництвом, яке безпосередньо зреаґувало на крах комунізму в Східній Европі. Берлін, точка перетину Сходу й Заходу, був найідеальнішим місцем, аби через публікації давати раду змінам після падіння Берлінської стіни і потужному поверненню історії: це могли бути актуальні науково-популярні...

Про автора

Долучіться до дискусії!

Зображення користувача Гість.
Щоб долучитися до обговорення цього матеріялу, будь ласка, увійдіть до свого профілю у Спільноті «Критики» або зареєструйтеся!

Просимо звернути увагу на правила та очікування від дискусії у Спільноті.

Опубліковано у часописі