Ви не маєте права вірити в усе, що хочете

Жовтень 2018
Вважаєте відгук корисним?
Підтримати
1
668 переглядів

Чи маємо ми право вірити в усе, у що хочемо вірити?1 Це вдаване право часто стає останнім прихистком навмисного невігластва, людей, яких загнали у глухий кут докази та поширення протилежної думки: «Я вважаю, що зміни клімату — це вигадка, хоч би що казали, і я маю право вірити в це!»

Але чи існує таке право? Ми визнаємо право знати певні речі. Я маю право знати умови свого працевлаштування, лікарський діягноз моїх захворювань, оцінки, які я отримав у школі, ім’я мого обвинувача та характер обвинувачень тощо. Але віра — це не знання. Вірування спираються на факти: вірити — це вважати за правду. Як зауважив аналітичний філософ Джордж Едвард Мур у 1940-х роках, було би абсурдом казати: «Іде дощ, але я не вірю, що він іде». Вірування прагнуть до правди, але не ведуть до неї. Вірування можуть бути помилковими, не підтвердженими доказами або обґрунтованими міркуваннями. Вони також можуть бути морально огидними. Серед можливих кандидатів: сексистські, расистські чи гомофобні погляди; переконання, що належне виховання дитини вимагає «зламу волі» та суворих тілесних покарань; віра в те, що треба проводити реґулярну евтаназію людей похилого віку; думка, згідно з якою «етнічні чистки» є політичним рішенням, тощо. Якщо ми вважаємо їх за морально хибні, ми засуджуємо не тільки можливі дії, що випливають із таких вірувань, а й сам їхній зміст, акт віри, а отже, і тих, хто вірить.

Такі судження можуть наводити на думку, що віра є добровільною дією. Але вірування часто більше скидаються на стан розуму чи ставлення, ніж на рішучі вчинки. Деякі вірування, як-от особисті цінності, обирають не свідомо: їх «успадковують» від батьків і «переймають» від однолітків, набувають не навмисно, отримують від інституцій та влади або формують із чуток. Тому я думаю, що набуття певної віри не завжди є проблемою; проблему радше становить дотримування таких вірувань, відмова не вірити або відкинути їх, що може робитися навмисно та бути етично неправильним.

Якщо зміст вірування визнають за морально неправильний, він також уважається помилковим. Переконання в тому, що певна раса не є цілком людською, є не тільки морально неприйнятним, расистським принципом, воно також уважається хибним твердженням — але не для тих, хто в нього вірить. Хибність вірування — це необхідна, але не достатня умова для того, щоб вірування стало морально неправильне; як і не є достатньою умовою потворність її змісту, аби віра стала морально неправильною. На жаль, існують справді морально огидні істини, але такими їх робить не віра. Їхня моральна потворність корениться у самому світі, а не у віруваннях про нього.

«Хто ти такий, щоб вказувати мені, у що вірити?» — відповідає фанатик. Це хибне заперечення: воно припускає, що підтвердження вірування є питанням чийогось авторитету. Воно іґнорує реальність. Як кажуть філософи, віра має «напрям відповідности від розуму до світу» (mind-to-world direction of fit). Наші переконання призначені для того, щоб відображати реальний світ, — і саме в цьому аспекті вірування можуть утратити здоровий глузд. Існують безвідповідальні вірування; точніше, існують вірування, що їх безвідповідально отримують і зберігають. Можна іґнорувати докази; вірити пліткам, чуткам або свідченням із сумнівних джерел; іґнорувати суперечності у власних переконаннях, сприймати бажане за дійсне або демонструвати прихильність до теорій змови.

Я не пропоную повернутися до суворого евіденціялізму математика і філософа XIX століття Вільяма Кінґдона Кліфорда, який стверджував: «Вірити у будь-що за недостатніх доказів є неправильним —завжди, скрізь і для будь-кого». Кліфорд намагався запобігти безвідповідальним «надмірним...

Про автора
Переклад: 

Долучіться до дискусії!

Зображення користувача Гість.
Щоб долучитися до обговорення цього матеріялу, будь ласка, увійдіть до свого профілю у Спільноті «Критики» або зареєструйтеся!

Просимо звернути увагу на правила та очікування від дискусії у Спільноті.

Опубліковано у часописі