Втрата й повернення ідеалів

Листопад 1999
Вважаєте відгук корисним?
Підтримати
0
101 переглядів

Wolfgang Kraus, Rettung Kultur. Boelau Verlag, Wien. Koeln. Weimar, 1999.

Десь зо три роки тому, у Відні, бесідуючи з доктором Вольфґанґом Краусом, я розповів йому про задум наукової конференції, що мала бути присвячена австрійській духовній і культурній своєрідності. Майже не замислюючись, Краус дав їй назву: «Фройд, Вітґенштайн, Кафка», – додавши, що цими трьома постатями обмежуватись не слід, але вони мають правити за знакові, і не лише для австрійської культури, але й, мабуть, узагалі для світової.

Він саме працював тоді над новою книжкою, де Фройд із Вітґенштайном були чи не головними «героями».

Конференцію довелося відкласти: Вольфґанґ Краус довго й важко хворів, а ми її не уявляли без його участі. Потім доля розпорядилася так, що ми змогли лише присвятити цю конференцію його світлій пам’яті: торік він номер. Але останню свою працю – «Спасіння культури» – завершив, вичитав навіть верстку – лише самої книги потримати в руках йому вже не пощастило.

1.

Він і сам, Вольфґанґ Краус, постать у повоєнній австрійській (та й загалом центральноєвропейській) культурі, безумовно, знакова. І не лише завдяки книжкам, які він написав (хоча, зібрані разом, вони, мабуть, заповнять цілу бібліотечну полицю), чи популярній серед австрійських і швейцарських інтелектуалів передачі «Jour fix», яку він вів на віденському телебаченні протягом багатьох років. Мабуть, найнаочніший приклад діяльності Вольфґанґа Крауса – «Австрійське товариство літератури», яке він, тоді ще тридцятишестирічний журналіст і видавничий редактор, заснував далекого 1960 року і яким керував понад чверть століття.

Може здатися, ніби природніше – чи хоча б звичніше – воно мало б називатися: «Товариство австрійської літератури». Однак така назва не розкривала б усієї своєрідності завдань, які Вольфґанґ Краус собі ставив. Коли по Другій світовій війні більшість колишніх коронних земель і провінцій колишньої Австро-Угорської монархії опинилася під владою Москви, а Австрія, яка до 1918 року довгими-довгими століттями була їхнім політичним і, що набагато важливіше, духовним центром, залишилася по той бік «залізної завіси», і це давало шанс прислужитися гуманній справі. Обставини були аж ніяк не безнадійні, навіть по-своєму «сприятливі»: радянську імперію маленька позаблокова Австрія ідеологічно не дуже-то й цікавила, а для чехів, словаків, поляків, хорватів вона все ще залишалася центром культурного тяжіння. Особливої ваги діяльність Австрійського товариства літератури набула, коли в «народних демократіях» почали ширитись антирадянські настрої. Вольфґанґ Краус та його Товариство допомагали східним колеґам словом і ділом. І не лише на терені культури: для багатьох угорських і чеських дисидентів Відень на певний час ставав надійним притулком. Австрійському товариству літератури пощастило навіть поширити свій культурний вплив на Москву, Київ, Львів, – особливо, зрозуміла річ, уже після падіння «залізної завіси», в роки так званої «перебудови». (До речі, австрійські бібліотеки – це теж одна з блискучих ініціатив Вольфґанґа Крауса.)

Але насамперед він усе-таки був літератор. «Тихі революціонери. Обрис прийдешнього суспільства» (1970); «Культура та влада. Зміна бажань» (1975): «Зраджене боготворіння. Втрата й повернення ідеалів» (1978); «Повернення одинака. Спроби порятунку в бюрократичну епоху» (1980); «Нігілізм сьогодні, або Терплячість світової історії» (1985; український переклад вийшов 1994 року у видавництві «Основи»); «Сліди Раю. Про ідеали» (1985); «Нові контури телебачення. Культура чи хаос?» (1989). Це неповний перелік надзвичайно осяжного творчого доробку, що складається у своєрідну «саґу» про перемоги та поразки світової культури. «Спасіння культури» – фінал тієї саґи, а заспівом був «П’ятий стан. Похід інтеліґенції на Заході й Сході». І зовсім не випадково саме цю, чи не першу, Краусову книжку, яка побачила світ іще 1966 року, впливове франкфуртське видавництво «Фішер...

Про автора
Категорiї: 

Долучіться до дискусії!

Зображення користувача Гість.
Щоб долучитися до обговорення цього матеріялу, будь ласка, увійдіть до свого профілю у Спільноті «Критики» або зареєструйтеся!

Просимо звернути увагу на правила та очікування від дискусії у Спільноті.

Опубліковано у часописі