«Всіх вивезено». Уривок із праці Ґульнари Бекірової

Травень 2017
Вважаєте відгук корисним?
Підтримати
12
4141 переглядів

Розділ 2

«Вивезено всіх»

17 травня 1944 року о 5 годині вечора до кабінету першого секретаря Кримського обкому партії було викликано голову Президії Верховної Ради Кримської АРСР Абдул-Джеліля Менбарієва та голову Раднаркому Ісмаїла Сейфулаєва. Останній багато років по тому згадував: «Слово надали Кобулову, який зачитав Постанову ДКО СРСР від 11 травня 1944. <...> Він поставив вимогу, щоб керівництво республіки, актив поводилися гідно та показали приклад організованости й дисципліни»1.

У ніч із 17 на 18 травня в усіх населених пунктах Криму понад 32 тисячі оперативників, офіцерів і бійців НКВС–НКДБ одночасно заходилися виганяти кримських татар2. З усіх країв півострова до вузлових залізничних станцій потягнулися вантажівки з нещасними людьми, яких зараз же силоміць заганяли в товарні вагони. Куди їх вивозили, люди не знали.

Уже 20 травня місцеві партійні функціонери рапортували Кримському обкомові про успішно проведену акцію з виселення та повідомляли дані про залишене майно кримських татар:

По Євпаторійському райкому (тов. Лукічев):

Загалом татарського населення 1820 осіб. Вивезено всіх. Татарське населення вивезено з 10 колгоспів, 418 родин. Зокрема до 5 колгоспів входили самі лише татари. Худоба, майно обліковуються, складено акти на місцях. До райкому подано 10 актів. Догляд за худобою, охорону худоби та майна вивезених татар організовано.

По Тельманському району (тов. Лєвіцький):

Вивезено татарських родин 559 із 8 колгоспів. Обліковано худоби 616 голів: зокрема корів – 208, телят – 126, ялівок – 8, овець – 265, кіз – 9. Обліковано робочих коней 30, свійської птиці 251, хліба 1250 центнерів. Працює 21 комісія. Догляд за худобою забезпечено завдяки прикріпленню колгоспників із ближніх колгоспів. Охорону худоби та майна організовано. Поставлено пости…

Ешелони зі спецпереселенцями ще були в дорозі, а керівники Криму на першому по визволенні пленумі обкому (14.06.1944) вже обговорювали плани відновлення зруйнованого господарства, заразом викриваючи «нездорові настрої» населення, яке залишилося: «Багато таких розмов: “Ось татар вивезли, то й нас вивозитимуть”. І навіть сухарі сушать <...> Люди росіяни, українці – радянський народ, ми не можемо на них говорити, що всі нікуди не годяться <...>. Без них нам годі щось зробити в господарстві».3

Невдовзі, втім, з’ясувалося, що «нездорові» настрої кримчан мали підстави. Не минуло й двох тижнів, і наприкінці червня 1944 року доля кримських татар спіткала греків, вірмен, болгар – виявилося, що і вони «нікуди не годяться».

«І те, що лишилася позаду, – розчахнуті, ще не вихололі будинки, і розворушене майно, весь побут, налагоджений за десять і за двадцять поколінь, – теж одноманітно перепадає оперативникам каральних органів, а що державі, а що – сусідам зі щасливіших націй, і ніхто не напише скаргу про корову, про меблі, про посуд». Ці рядки із розділу «Заслання» уславленого «Архіпелагу ҐУЛАҐ» Алєксандра Солженіцина якнайточніше передають трагедію виселених народів.4

Факти мародерства у Криму було зафіксовано навіть в офіційних документах: «У селі “Акат” Карасувбазарського району бійці з Приморської армії виламали двері хліва, де зберігалися меблі татарських квартир, і забрали ліжка, столи й інше начиння»5. А ось що довелося побачити кримському татаринові Асану Усеїнову, який солдатом Приморської армії визволяв Крим від фашистів, а потім спостерігав жахливі картини виселення свого народу: «Наші солдати заходилися виламувати двері, брати полишені речі та відправляти їх посилками поштою собі додому. Брали навіть наволочки від подушок. Усе навколо повне було пуху та пір’я <...>. Наші земляки під час окупації сховали від німців коштовні речі, закопавши їх на городі чи у хліві й посадивши над ними картоплю абощо. Радянські солдати, озброївшись залізними прутами, знаходили ці тайники. Найбільше мене обурило це. Бо як же радів народ, що наші прийшли».6

Можна тільки здогадуватися, скільки насправді було охочих поживитися на чужому горі. В одному з партійних документів 1944 року міститься доволі екстраваґантне потрактування таких випадків: «Німці розбестили деяку частину населення, що далося взнаки в актах мародерства (крадіжки міського майна чи майна, залишеного татарами), у слабкій дисципліні колгоспників, у пробудженні приватновласницьких інстинктів»...7

* * *

Зовсім інакшим був шлях кримськотатарських спецпереселенців.

Дорога невідь куди (а маршрути прямування, за численними свідченнями, стали відомими лише на другій половині шляху) запам’яталася всім, хто її пережив.

Більша частина переселенців – жінки та діти, їх розмістили у товарних вагонах, обладнаних нарами:

У вагоні було багато родин. Нас їхало три родини – 18 осіб (нас десятеро) та родина батькової сестри – 3 особи та інші сестри – 5 осіб. У них не було жодного чоловіка. А у нас було двоє мужиків – двоє моїх братів: Ефрасіяб 1931 року народження й Оздемір – 1940-го. Інші 16 людей були всі жіночої статі – таке феміністське збіговисько. Починаючи від 1942 року, моя мама 1899 року народження була серед них найстаршою (Касіде Бекірова).8

У дорозі годували погано, ешелони довго простоювали; було багато хворих і померлих, чиї тіла конвоїри, без жодного оформлення документів, просто викидали на шляху проходження ешелону.

Більшу частину кримських татар спрямували до Узбекистану. У справі «Матеріяли виселення з Криму» у Державному архіві Російської Федерації (ф. 9479, оп. 1с, спр. 179) серед інших документів збереглась і телеграма заступника наркома внутрішніх справ Узбекистану Юлдаша Бабаджанова на адресу Берії про прибуття останнього ешелону з депортованими кримськими татарами.

Телеграма № 1476 від 8 червня 1944 13 год. 00 хв.

Із Ташкента

Москва, НКВС СРСР – тов. Берія

Доповідаю про завершення прийому ешелонів у розселенні спецпереселенців кримських татар в Узбецькій РСР.

8 червня ц. р. прибув і розвантажений останній ешелон СК-579 у складі родин 385, осіб 1813, зокрема: чоловіків – 303, жінок – 685, дітей – 825, для Кашка-Дар’їнської области. Загалом прийнято і розселено в Узбекистані спецпереселенців родин 33.775, осіб 151.529, зокрема: чоловіків – 27.558, жінок – 55.684, дітей – 68.287. Померло дорогою в усіх ешелонах 191 особа.9 Розселено по областях: Ташкентській 56.362 особи, Самаркандській – 31.540 осіб, Андижанській – 19.630 осіб, Ферґанській – 16.039, Наманґанській – 13.804, Кашка-Дар’їнській – 10.171, Бухарській – 3983.

Розселено головно у радгоспах, колгоспах і на підприємствах промисловости, в порожніх житлових приміщеннях і ущільнивши місцевих мешканців=Бабаджанов.10

Спецпереселенців, на відміну від тих, хто займав їхні домівки на батьківщині, на нових місцях ніхто не чекав. Ніхто не переймався тим, щоб забезпечити їх бодай найнеобхіднішим.11 Пам’ять тих, хто пережив депортацію, назавжди зберегла прибуття і перші враження від нових місць.

Нас вивантажили у степу. Повезли до колгоспу Ворошилова-2 – дали будинок, як нині пам’ятаю, без даху. Чотири стінки. Очерету накидали, поряд ріс очерет. Шакали прийдуть, просто поруч виють. Нас четверо дітей, батька не було. Братів забрали до колгоспу (Есвет Барієв).12

За 18 діб зацілілих просто з поїзду на станції Мілютінська завантажили в машини і вночі привезли в гори. Навколо саме каміння. Ні деревця, ні хатинки... Самі видовбали щось на кшталт окопів. Згодом кожній родині видали по п’ять обаполів. Так з’явилися дахи (Ескендер Ідрисов).13

Кримськотатарських спецпереселенців спрямували на будівництво Фархадської ГЕС у м. Бекабаді, на копальні «Койташ» у Самаркандській області й «Ташкент-Сталінвугілля», до колгоспів і радгоспів Ташкентської, Андижанської, Самаркандської областей, Шахризябського та Кітабського районів Кашкадар’їнської области. Переважно вони опинилися у непристосованих для життя бараках, а на копальні «Койташ» взагалі просто неба.14

За даними Відділу спецпоселень НКВС СРСР, у листопаді 1944 року у місцях виселення перебувало 193.865 кримських татар, із них в Узбекистані – 151.136, у Марійській АРСР – 8597, у Казахській РСР – 4286, решту було розподілено «для використання на роботах» у Молотівській (10.555), Кемеровській (6743), Ґорьківській (5095), Свердловській (3594), Івановській (2800), Ярославській (1059) областях РРФСР.15

Коли ми кажемо про те, що було «вивезено всіх», ми, ясна річ, маємо на увазі лише тих, хто перебував тієї трагічної ночі 18 травня 1944 року на території Кримського півострова. Переважна частина чоловічого населення перебувала в цей час у Червоній армії.

Директиви НКВС СРСР № 1/21826 від 16 листопада 1944 року та № 1/1559 від 12 серпня 1945 року категорично забороняли «повертати демобілізованих із Червоної армії: чеченців, інґушів, карачаївців, балкарців – на території колишньої Чечено-Інґуської РСР, колишньої Карачаєвської автономної области й на територію колишньої Кабардино-Балкарської АРСР; калмиків – на території колишньої Калмицької АРСР, Ростовської та Сталінґрадської областей; кримських татар, кримських болгар, греків, вірмен – на територію колишньої Кримської АРСР».16

Свої родини колишні захисники Батьківщини знаходили (якщо, звісно, знаходили) вже в місцях спецпоселень.

  • 1.Исмаил Сейфулаев, «Выселение крымскотатарского народа на основе огульных обвинений», Голос Крыма, 1999, 6 августа, № 32, с. 5.
  • 2.Згідно з листом Берії до Сталіна від 5 липня 1944 року, «в операціях по Криму брало участь 23 000 бійців і офіцерів військ НКВС і до 9000 людей оперативного складу органів НКВС-НКДБ». Н. Ф. Бугай (предисловие, составление, заключение, комментарии), Депортация народов Крыма, Москва: Инсан, 2002, с. 93.
  • 3.РГАСПИ, ф. 17, оп. 44, спр. 758, арк. 36 зв.
  • 4.Александр Солженицын, Архипелаг ГУЛАГ, т. 3, ч. V–VII, Москва, 1991, с. 60.
  • 5.ДА АРК, ф. 1, оп. 1, спр. 2276, арк. 134.
  • 6.Запис спогадів Асана Усеїнова наведено в книжці: Энвер Озенбашлы, Крымцы, Симферополь,
    1997, с. 36.
  • 7.ДА АРК, ф. 1, оп. 1, спр. 2276, арк. 7.
  • 8.Інтерв’ю з Касіде Бекіровою (28.11.2002). Архів авторки.
  • 9.Офіційна цифра померлих – 191 особа – зроджує чималі сумніви, і то як у дослідників, так і в очевидців переселення. Геть усі, хто пережив дорогу до місць виселення, повідомляють, що вони не раз були свідками загибелі земляків у дорозі. А якщо врахуємо умови ешелонування (скупченість, задуха, погане харчування, часто – відсутність або нестача питної води, жорстоке поводження конвоїрів, погана санітарна обробка вагонів, захворюваність), то матимемо всі підстави думати, що цифра, що її наводить Бабаджанов, є доволі приблизною і принаймні в кілька разів меншою від реальних масштабів смертности в дорозі.
  • 10.Підкреслення відтворено за ориґіналом документа: ГАРФ, ф. 9479, оп. 1с, спр. 179,
    арк. 241.
  • 11.Щоправда, були на те й об’єктивні причини. Узбецька влада (а саме в цій республіці планували оселити основну масу кримськотатарських спецпереселенців – приблизно 150 тисяч) довідалася про постанову ДКО від 11.05.1944 року наступного дня після її винесення – 13 травня 1944 року. Нарком внутрішніх справ Узбекистану Амаяк Кобулов негайно повідомив керівників узбецької влади про незабарне прибуття спецпереселенців, наказавши негайно почати зорганізовувати спецкомендатури. Вже наприкінці травня – на початку червня ешелони з кримськими татарами почали прибувати до республіки.
  • 12.Інтерв’ю з Есветом Барієвим (15.10.2002). Архів авторки.
  • 13.Эскендер Идрисов, «Мои университеты», Мелитопольские ведомости, 17.05.1997, с. 3.
  • 14.РГАСПИ, ф. 17, оп. 44, спр. 758, арк. 36 зв.
  • 15.ГАРФ, ф. 9479, спр. 187, арк. 1.
  • 16.ГАРФ, ф. 9479, оп. 1с, спр. 210, арк. 208.

Сторінки2

Автори

Вважаєте, що матеріял, який ви тепер читаєте у відкритому доступі, цікавий, важливий та потрібний?

Ми - неприбуткова громадська організація. Підтримайте наших авторів та працівників редакції, передплативши друковану чи електронну «Критику», або зробивши посильну пожертву!

Українська та англійська версії «Критики» гідно представляють Україну у світі. Долучіться до наших зусиль своїм дієвим внеском!

Долучіться до дискусії!

Зображення користувача Гість.
Щоб долучитися до обговорення цього матеріялу, будь ласка, увійдіть до свого профілю у Спільноті «Критики» або зареєструйтеся!

Просимо звернути увагу на правила та очікування від дискусії у Спільноті.