Врятувати економіку

Жовтень 2011
Вважаєте відгук корисним?
Підтримати
0
649 переглядів

 

 

 

Joseph E. Stiglitz. «To Cure the Economy». Вміщуємо статтю з люб’язного дозволу Project Syndicate. Переклала з англійської Оксана Форостина за публікацією на сайті www.project-syndicate.org 3 жовтня 2011 року.

Поки триває економічний спад, що почався 2007 року, зрозуміло, що всі ми шукаємо відповідь на питання: чому? Знайти ефективну стратегію виходу з кризи не вдасться, якщо не матимемо кращого розуміння причин кризи. А ми його не маємо.

Нам казали, що була фінансова криза, тож уряди по обидва боки Атлантики зосередилися на банках. Програми стимулювання подавали як реанімаційні заходи, необхідні для латання дірок, поки фінансовий сектор одужає та відновиться кредитування приватного сектору. Проте, хоча банки відновили прибутковість і бонуси, з кредитуванням приватного сектору справи не поліпшилися, попри рекордно низькі довго- і короткотермінові відсоткові ставки.

Банки стверджують, що кредитування все ще обмежене через брак кредитоспроможних позичальників у цих складних економічних обставинах. І ключові показники принаймні почасти це підтверджують. Зрештою, великі підприємства сидять на кількох трильйонах готівкових доларів, тож не гроші втримують їх від інвестицій та найму. Деякі, можливо, численні, малі бізнеси перебувають, однак, в інакшій ситуації; обмежені своїми фондами, вони не можуть зростати, і багатьом доводиться йти на скорочення.

Втім, бізнесові інвестиції загалом – за винятком будівництва – повернулися до 10% ВВП (проти докризових 10,6%). У секторі нерухомости з його величезною кількістю надлишкових потужностей упевненість не поверне докризовий рівень у принципі, незалежно від того, що відбувається у банківському секторі.

Неприпустима безрозсудливість фінансового сектору, який після бездумної дереґуляції пустився берега, була, безперечно, каталізатором кризи. Наслідки перегрітого ринку нерухомости та зав’язлі у кредитах домашні господарства ще більше ускладнюють одужання економіки.

Але економіка була дуже хворою ще перед кризою; іпотечна бульбашка просто прикривала її слабість. Без бульбашкового споживання був би величезний дефіцит сукупного попиту. Натомість рівень персональних заощаджень упав до одного відсотка, і 80% американців щороку витрачали згрубша 110% своїх прибутків. Навіть якби фінансовий сектор повністю відновився і навіть якби ці марнотратні американці не засвоїли науки про важливість заощаджень, їхній рівень споживання був би обмежений 100 відсотками їхніх прибутків. Отож кожний, хто каже, що споживач «повертається», – навіть після скорочення частки позик – живе у світі своїх фантазій.

Треба було навести лад у фінансовому секторі, щоби відживити економіку, але цього зовсім недостатньо. Аби зрозуміти, як діяти, мусимо зрозуміти проблеми, що їх економіка мала перед кризою.

По-перше, Америка й цілий світ стали жертвами свого ж власного успіху. Різке зростання продуктивности у виробництві випередило зростання у попиті, що означало скорочення зайнятости на виробництві. Мусив статися відтік робочої сили в сервіси.

Ця проблема аналогічна до тієї, що виникла на початку XX століття, коли різке зростання продуктивности у сільському господарстві змусило робочу силу міґрувати з сіл у промислові міста. Падіння прибутків у сільському господарстві більше ніж на 50% у 1929–1932 роках давало підстави очікувати масової міґрації. Але робітники були «в пастці» по своїх селах: вони не мали коштів на переїзд, а позаяк їхні прибутки постійно меншали, це так послабило сукупний попит, що рівень міського/промислового безробіття злетів угору.

Для Америки й Европи потреба забрати робочу силу з виробництва посилюється зсувом відносних переваг: у глобальному вимірі не тільки загальна...

Про автора

Долучіться до дискусії!

Зображення користувача Гість.
Щоб долучитися до обговорення цього матеріялу, будь ласка, увійдіть до свого профілю у Спільноті «Критики» або зареєструйтеся!

Просимо звернути увагу на правила та очікування від дискусії у Спільноті.

Опубліковано у часописі