Вони жили серед нас?

Квітень 2005
Вважаєте відгук корисним?
Підтримати
0
70 переглядів

За час, що минув після бурхливих минулорічних подій, слова про другий шанс для українського суспільства вже встигли стати звичним і маловартісним кліше. Однак ні ейфорія, ні постпереможний синдром не мають перешкодити усвідомленню, що разом із добрим проєктом української національної держави другий шанс отримали також і його менш блискучі супутники. В царині історичної свідомости таким супутником є національно-визвольно-державотворча телеологія, котра уможливлює розгляд певних подій як кульмінацію національної історії, її мету й сенс. Щоправда, за роки існування української незалежної держави в нашій історіографії встигла сформуватися нечисленна, але впливова течія, що піддає ревізії як телеологічну парадигму національної історії загалом, так і її окремі складники; до того ж є підстави сподіватися, що ця ревізія триватиме й надалі.

Значно гірша ситуація довкола іншої проблеми, котра більше стосується сучасности й водночас тісно пов’язана з історичною свідомістю. Ідеться про етноцентризм, який і сам по собі є явищем загрозливим (бодай тому, що напрочуд близький до ксенофобії), і творить чималі перешкоди в подоланні національних історичних мітів, – перешкоди тим більші, що професійні історики нерідко несвідомо поділяють ті стереотипи, які вважають властивими лише для менш утаємниченого загалу. Український етноцентризм також отримав другий шанс, хоча, за іронією, навряд чи аж дуже його потребував, за будь-якої політичної ситуації утримуючи міцні позиції.

Мабуть, тут саме час сказати, що, відкидаючи безпідставний оптимізм («мине саме собою») та фаталізм («нічого тут не вдієш»), я переконана: з етноцентризмом треба й можна боротися, а одним із ефективних, нехай і болісних, шляхів його подолати є перегляд тих історичних стереотипів, якими він живиться, – та сама давно знайома, благословенна й проклята просвіта, необхідности якої в громадянському, демократичному суспільстві ніхто так і не спростував. Я також переконана, що власна, суто наукова мотивація професійних істориків саме в цьому моменті може збігатися (не підкорятися, а саме збігатися) з певною суспільною місією. Саме професійні історики, як ніхто інший, мають ексклюзивну леґітимність у трактуванні подій минулого, і саме вони мають достатній (хоча й не ексклюзивний) авторитет, щоб розповідати про них суспільству.

Аби уникнути зайвого патосу, можна навести й неґативний арґумент: донині жодна країна світу так і не дочекалася суспільно незаанґажованої історіографії. Кожен історик, як і кожен громадянин узагалі, має певні цінності, погляди та переконання, і мета просвіти – не позбутися їх (що неможливо й непотрібно), а лише узгодити власні висловлювання з тими самими цінностями, поглядами й переконаннями. Іншими словами, історики приречені долати певні стереотипи або залишатися в їх полоні, і, як я зазначила, українська історіографія часів незалежности вже має певну традицію такого подолання. Отож історики-«ревізіоністи» також отримали новий шанс (і новий матеріял) для боротьби з історичними мітами. Питання лише в тому, чи захочуть і – головне – чи зможуть вони цим шансом скористатися.

Серед усіх задавнених проблем української історичної свідомости й національної самосвідомости одними з найболючіших і водночас найзатертіших є питання, зосереджені навколо нібито марґінального сьогодні «єврейського питання». Видається, що час, коли євреї були однією з найчисельніших груп населення на території сьогоднішньої України, став уже віддаленим минулим. Здавалося б, усе, що відрізняло спосіб життя українських євреїв від життя їхніх неєврейських сусідів, давно зникло внаслідок не тільки фізичного нищення єврейства та примусової асиміляції, але й міґрацій, секуляризації та модернізації. Здавалося б. А проте в Україні раз у раз з’являються нові антисемітські публікації та перевидання старих, а слідом за ними – активні та не завжди успішні спроби українських інтелектуалів дати відсіч, засудити, але, крім того, й заспокоїти співгромадян і себе самих, спираючись...

Про автора

Долучіться до дискусії!

Зображення користувача Гість.
Щоб долучитися до обговорення цього матеріялу, будь ласка, увійдіть до свого профілю у Спільноті «Критики» або зареєструйтеся!

Просимо звернути увагу на правила та очікування від дискусії у Спільноті.

Опубліковано у часописі