Власний голос батька соціалістичної правди

Квітень 1998
Вважаєте відгук корисним?
Підтримати
0
73 переглядів

Maxim Gorsky, Selected Letters. Andrew Barrat and Barry P. Sherr, editors and translators. – Clarendon Press, Oxford, 1997, 391 pp.

«Людина – це звучить гордо!» Хто сьогодні міг би повторити цю найзнаменитішу фразу Ґорького, не відчувши в ній якоїсь фальші? Вельми спокусливо ототожнити його з його сучасниками Веллсом і Голсворсі й подивитися на нього просто як на письменника, чия популярність колись була величезною, але чия доба давно минула, чиї естетичні та політичні словники позначені ганебним тавром доби катастроф; як на постать автора не лише надміру плідного, а й надміру знайомого, надміру розхвалюваного далеко не найкращими людьми, надміру скомпрометованого. Скорше мертвого, аніж живого.

Та попри всі ці аналогії його вийнятковість залишається абсолютною. Вона принесла йому славу, спочатку в Росії, потім – і в усьому світі, яку він утримував упродовж чотирьох бурхливих і драматичних десятиріч аж до своєї смерті 1936 року, славу, перевантажену широкомасштабною значущістю в кількох сферах діяльності, у політичній та в культурній не менше, ніж у літературній.

Вона досі чекає всебічного та адекватного аналізу. Навіть її головні складники досі не стали темою неупередженого й доскіпливого розгляду. Немає жодної праці ні англійською, ні російською мовами, яка розглянула б його творчу спадщину в повному обсязі. Найкращі критики торкалися цієї теми побіжно і/або вибірково. Не існує консенсусу й щодо порівняльної вартості його творів. Він створив музейні шедеври – п’єсу «На дні», наприклад, – які належать до постійної довгочасної колекції, хай і рідко відвідуваної. Він залишив нам зразки великого й досі актуального письменства у своїх спогадах про Толстого, Цехова, Андрєєва, принаймні в першій частині своєї автобіографічної трилогії і малому жанрі белетристики. Але марно було б шукати адекватного, не кажучи вже про зразкове, зібрання його творів – такого видання не було навіть російською мовою. І хоча Томас Манн і Марина Цвєтаєва вважали його гідним Нобелівської премії, ми – і в це «ми» я включаю також росіян, звільнених сьогодні від обов’язку схилятися перед офіційними кумирами та проклинати відступників – ще далекі від того, аби побачити найуславленішого російського письменника своєї доби як постать цілісну й чітко окреслену.

Почасти причина цього лежить у своєрідній феноменології, пов’язаній з ім’ям Ґорького, яким можна позначити власне людину, що обрала собі такий псевдонім, автора, присутнього лише в його творах, а ще легенду, яка утворилася від поєднання першого з другим і майже відразу після появи першої публікації Ґорького стала жити власним і досить-таки прикметним життям.

Народившись 1868 року як Олексій Максимович Пєшков, «Максим Ґорький» буквально вдерся на російську літературну сцену в середині 1890-х років, представляючи власною особою і зображуючи у своїй творчості новий прошарок суспільства. Його ставлення до літератури теж було цілковито нове. Це був письменник, який справді вийшов із самої гущі «народу», який писав про народ і для народу, причому без того слізно-благочестивого співчуття до народних страждань, яке було традиційним у колах інтелігенції; цей письменник щиро ненавидів того самого російського мужика, якого Тургєнєв, Толстой і Достоєвський вважали мало не святим; самоук ніцшеанського типу, енерґійний, бунтівний, він не вкладався в жодну класифікацію.

Його новизна набирала сили в тому поєднанні, в якому особистість і творчість взаємно виснажувалися. Найважливішим, відзначив Борис Ейхенбаум, було те, що він бачив, знав і умів те, чого жоден російський письменник до нього не бачив, не знав і не вмів. «За його історіями від самого початку маячила легенда його життя».

Ставши письменником, цей «депутат від анонімних мас» став водночас чимось більшим, аніж письменник, – не мудрецем, і не пророком на зразок своїх славетних попередників, а феноменом, раніше не баченим у Росії; знаменитістю в нашому сучасному розумінні. Газетярі...

Про автора

Долучіться до дискусії!

Зображення користувача Гість.
Щоб долучитися до обговорення цього матеріялу, будь ласка, увійдіть до свого профілю у Спільноті «Критики» або зареєструйтеся!

Просимо звернути увагу на правила та очікування від дискусії у Спільноті.

Опубліковано у часописі