Влада й географія пам’яті

Червень 2010
Вважаєте відгук корисним?
Підтримати
0
105 переглядів

Політика й минуле*

Царина діяльности політиків – теперішнє, мета – утвердити мир і безпеку, надати минулому бажаного вигляду. Минуле цікавить політиків настільки, наскільки модифікація чи зафіксування його наявного образу у власному суспільстві та поза ним розширюють можливості діяльности політиків. Отож минуле – це одне зі знарядь, якими користуються політики, щоби зреалізувати власні цілі.

Поняття «історична політика» запозичили з Німеччини праві сили, котрі, хоч як парадоксально, в останні роки вбачали в цій країні одну із серйозних загроз для Польщі: якщо не для її територіяльної цілісности, то для її ідентичности, сили та місця в Европі. У Німеччині історична політика була знаряддям боротьби з ментальними рештками нацизму, з радикальним націоналізмом; вона служила для популяризації таких цінностей, як індивідуалізм, толерантність, відкритість до інших, критичне ставлення до національної спадщини, цінність Европи як спільного блага інтеґрованих націй. Інакше кажучи, вона була знаряддям формування демократичних позицій у країні, де окупаційні західні держави запроваджували демократію згори.

Ініціятори історичної політики в Польщі вбачають її цілі у зміцненні національної спільноти, пробудженні гордости за звершення минулих поколінь, творенні основ міжнародної потуги. Не випадковим було фільмування під час виборчої кампанії 2005 року Дональда Туска та Лєха Качинського на тлі полотен Яна Матейка. Одному героїчних та патріотичних рис додавав «Баторій під Псковом», другому в цьому допомагала «Битва під Ґрюнвальдом». Історична політика в Німеччині була відповіддю на злочини, на моральну й інтелектуальну деґрадацію, котру спричинив нацизм. Історична політика у Польщі за останні роки стала відповіддю на прагматизм та індивідуалізм, що їх ініціювали механізми політичної та економічної трансформації. Вона також була відповіддю на шок відкриття злочину в Єдвабному – себто на підваження міту про Польщу вічно справедливу, героїчну та стражденну. Вона, врешті, була відповіддю на версію найновішої історії, що йшла з путінської Росії та ФРН, у яких убачали небезпеку для моральної позиції Польщі та для її інтересів.

Політика й істина

Небезпеку, яку створює політика для нашого самоусвідомлення, як писала Ганна Арендт, породжує те, що істина фактів надто крихка. Забуття й маніпуляція стають для неї серйозною небезпекою. Можливість пізнавати минуле залежить від пам’яті, документів, людських свідчень. Істина релігії, істина філософії чи істина математичних та логічних формул не мають таких проблем.

У цьому контексті часто наводять приклад генерала Шарля де Ґоля, що демонструє, як велика людина, котра не змогла погодитися із занепадом своєї країни, викинула так звану Французьку державу маршала Філіпа Петена з історії Франції. Відомий повоєнний епізод, коли Жорж Бідо звернувся до де Ґоля із закликом публічно повернути існування Французькій республіці. Генерал відповів на це, всупереч фактам, що la République ніколи не переставала існувати. Де Ґоль зміг на декілька десятиліть накинути своїм співвітчизникам візію країни, що об’єдналася для опору проти гітлерівської Німеччини, та зумів стерти з пам’яті ганьбу режиму Віші.

Політики, але не лише вони, виявляють схильність прикрашати власні досягнення. Коли в них великі амбіції, вони намагаються залишити слід, закарбувати знак в історії, прагнуть перебільшити власні успіхи. Вінстон Черчил писав жартома: «Історія буде до мене ласкава. Бо я збираюся сам її написати». І справді, він серйозно впливав на те, як писали про Другу світову війну, а його численні суґестивні образи того часу...

Про автора
Переклад: 

Долучіться до дискусії!

Зображення користувача Гість.
Щоб долучитися до обговорення цього матеріялу, будь ласка, увійдіть до свого профілю у Спільноті «Критики» або зареєструйтеся!

Просимо звернути увагу на правила та очікування від дискусії у Спільноті.

Опубліковано у часописі