Влада та опозиція у «посткасетному суспільстві»

Травень 2001
Вважаєте відгук корисним?
Підтримати
0
342 переглядів

Події останніх місяців, пов’язані з касетним скандалом, втратою владою звичної самовпевненості та антипрезидентськими виступами, породили стільки коментарів, аналітичних оцінок і прогнозів, що звертатися до цієї болющої теми тепер можна, хіба що винайшовши більш чи менш свіжий аспект нового її розгляду. Таким аспектом, на мій погляд, є питання про соціальне підґрунтя та наслідки взаємостосунків влади й опозиції у «посткасетному суспільстві», що виникло в Україні після того, як справа про зникнення журналіста Георгія Гонгадзе набула вельми широкого внутрішньополітичного та міжнародного розголосу. Втративши журналіста, Україна втратила й одну з небагатьох своїх переваг, яка вигідно вирізняла її на тлі більшості країн СНД – порівняну соціально-політичну стабільність і відпорність до барикадних форм політичної боротьби.

Ясна річ, тривале політичне затишшя далеко не завжди йде на користь. Часто-густо райська благодать через брак необхідних для суспільного поступу конструктивних соціальних конфліктів призводить суспільство до деґрадації. Свого часу саме безконфліктність доби «застою» підготувала вибуховий характер суспільних змін в СРСР, унаслідок яких і виник пострадянський простір з усіма його економічними та соціально-політичними негараздами. Конструктивних соціальних конфліктів донедавна не знала й незалежна Україна, як і політичних суб’єктів, котрі могли б запропонувати реальну альтернативу стихійно посталій системі влади й економічного здичавіння. (Це поняття я вжив не випадково, бо ж не випадає говорити про раціональне управління економікою в країні, де численні уряди заступали один одного тільки задля того, щоб погіршити економічні показники.) А деструктивні, спричинені внутрішньоелітними та міжконфесійними чварами конфлікти розгорталися досить мляво й зачіпали переважно політологів. Політичне життя України спало, наче та казкова красуня, очікуючи, доки прийде принц і збудить її поцілунком.

Нема чого дивуватися, що в колишній радянській державі казковий принц явився в подобі майора спецслужб, методи яких у поборюванні політичних опонентів є наразі найефективнішими. Не диво й те, що чимало політиків, прослухавши діалоги, записані під президентським диваном, вирішили, ніби єдиний шанс урятуватися для України полягає в теорії та практиці «безкучмізму», під хоругви якого зійшлися геть зовсім різні політичні сили: інтернаціоналісти й націоналісти, прихильники поміркованих реформ і войовничі радикали, обійдені владою й колись обласкані нею. Самий факт появи енерґійної та здебільшого некомуністичної опозиції свідчить про те, що масове невдоволення своїм соціальним станом, яке останніми роками відчувають прості громадяни України, почасти поширилося й на верхівку, спричинивши сум’яття в політичних головах і очевидне прагнення змін. З погляду істеблішменту ця обставина має серйозне, сказати б, доленосне значення: виникла реальна перспектива порушити владну ієрархію та перерозподілити політичний вплив. Але чи так це вже значуще для цілого суспільства? Чи може воно хоч трохи виграти через те, що його «політичні доданки» почали виказувати схильність до «переміни місць»?

Відповідь на це запитання залежить насамперед від того, чи є нова опозиція суб’єктом конструктивного конфлікту з владою, чи здатна вона запропонувати суспільству перспективу, прийнятнішу від тієї, на яку можна розраховувати в разі збереження status quo? Тож розгляньмо головні характеристики конструктивної опозиції з огляду на політичні сили, що уклали антипрезидентську коаліцію.

Засадничий показник конструктивності опозиції – наявність соціальної бази, опертя в масах, потенційно здатних підтримати опозиційність панівному режимові. В цьому сенсі виникнення антипрезидентської опозиції слід уважати явищем цілком закономірним. Неухильне погіршення морально-психологічного стану населення України, яке соціологи фіксували протягом тривалого часу (від 1991 аж до 1998 року), не могло не спричинити розчарування у здатності влади, обраної...

Про автора

Долучіться до дискусії!

Зображення користувача Гість.
Щоб долучитися до обговорення цього матеріялу, будь ласка, увійдіть до свого профілю у Спільноті «Критики» або зареєструйтеся!

Просимо звернути увагу на правила та очікування від дискусії у Спільноті.

Опубліковано у часописі