Війна за війну

Червень 2012
Вважаєте відгук корисним?
Підтримати
0
1827 переглядів

 

Поняття «історична пам’ять» через надмірне вживання дедалі більше стає «розмитим» і дискусійним. Науковці сходяться на думці, що пам’яті як такої не існує так само, як і минулого: це завжди певний конструкт, результат інтелектуальної діяльности людей, які про щось спільно пам’ятають чи думають, ніби пам’ятають. Пам’ять сама по собі множинна, у суспільстві існує безліч її проявів, які конфліктують між собою: еліти й певні соціяльні групи борються за пам’ять, за вплив на суспільство. Формування пам’яті – це, власне, формування ідентичности.

Історична пам’ять, сказала Марія Фереті, це сукупність уявлень про минуле, яке у даному суспільстві, в даний історичний момент стає провідним і утворює щось на кшталт прийнятого та визнаного більшістю «здорового глузду», довкола якого витворився певний консенсус. Пам’ять – це одне з джерел національної ідентичности, почуття приналежности до певного суспільства, яке завдяки цим загальникам і мітам упізнає себе у спільній минувшині, а отже й у сучасності.

Війни посідають особливе місце у людській пам’яті, тож творці національних та ідеологічних мітів завжди користають і з поразок, і з перемог, і навіть із подій травматичних та геноцидних. Ми живемо у світі, який багато в чому сформувався як наслідок Другої світової війни. З нею пов’язані і Ялта (як певний світопорядок), і Нюрнберґ (як юридичний прецедент покарання воєнних злочинців), і Холодна війна (як політико-ідеологічне протистояння між Сходом і Заходом, комунізмом і демократією). Власну модель пам’яті Другої світової війни мають усі держави – навіть і ті, що не брали в ній участи. Нерідко ця пам’ять двоїста й суперечлива.

Замислюючися над тим, як вплинула війна на українців, чи стала вона для них принципово новим досвідом, ми доходимо висновку: вплив був величезним і дуже вагомим. Україна істотно розширила свої кордони, збільшила розміри території та кількість населення, стала членом ООН, навіть її співзасновницею. Водночас вона поділяє з Польщею та Білоруссю сумну першість у людських втратах. Загинув кожний шостий мешканець країни. Кожна родина має свій досвід страждань і пам’яті війни, куди вписано радянську та німецьку (румунську) окупацію, колаборацію й опір тоталітарним режимам, евакуацію в радянський тил і примусову працю в Німеччині, службу у Вермахті або Червоній армії, боротьбу в лавах УПА, еміґрацію, депортацію, сталінські та гітлерівські концтабори й багато чого ще.

Вагомим складником воєнного досвіду був і доволі широкий спектр альтернативних політичних моделей, запропонованих у той час українцям. Це поглибило світоглядні розбіжності між прихильниками та противниками комуністичного режиму, симпатиками радянської влади та української самостійної держави. Німці, відзначив словами одного з персонажів роману «Рай» письменник Василь Барка, «дискредитують ідею визвольного походу проти комуністичних душогубів». Натомість радянська перемога зміцнила в Україні сталінізм. Здавалося, він всесильний, повсюдний і всемогутній, і йому нема альтернативи.

Етнічно Україна стала більш гомогенною. Трагічні події – Голокост, депортації, етнічні чистки тощо – звузили ландшафт пам’яті, вилучивши з нього євреїв, поляків, німців, кримських татар. Сотні тисяч росіян, які міґрували після війни до України, принесли свою, доволі відмінну від української, модель пам’яті війни. Вплив війни на ідентичність можна охарактеризувати як дуалістичний: вона прискорила русифікацію і водночас сприяла посиленню в українців національної свідомости.

У загальній канві воєнної пам’яті Україна грала багато ролей, подекуди діяметрально протилежних: вона жертва сталінської та гітлерівської окупації; вона країна опору двом тоталітаризмам; вона «колаборант»; вона країна-переможниця і засновниця ООН; вона вдруге програла боротьбу за незалежність і національну державність.

Таке розмаїття ролей робить Україну мікрокосмом зіткнення колективних пам’ятей війни та її спадщини, а також стратегічним простором для боротьби за...

Про автора

Долучіться до дискусії!

Зображення користувача Гість.
Щоб долучитися до обговорення цього матеріялу, будь ласка, увійдіть до свого профілю у Спільноті «Критики» або зареєструйтеся!

Просимо звернути увагу на правила та очікування від дискусії у Спільноті.

Опубліковано у часописі