Віртуальні ландшафти

Липень 2002
Вважаєте відгук корисним?
Підтримати
0
148 переглядів

Хтось казав: місто на семи пагорбах, і я намагався переконатися, чи їх справді сім, доки не облишив – спробуйте встановити достовірність метафори

КУЙБІДА ЗАБЕРИ ІНТЕР-ПРЕС ХОЧЕМО СПАТИ – цей вистражданий густим брунатом напис над останнім балконом багатоповерхівки вітає тебе, котрий на білому коні через Стрийську браму в’їжджає у місто. або мов бетмен опускається на потріскану смолу даху. але навіть бетмен уже історія, тепер це людина-павук, володар кілець – Львів прагне крокувати в ногу з часом. яким? центральноевропейським? київським? у кінематографії – голівудівським

мені видається, Львів охоче жив би за власним часом, мені навіть здається, що Львів витворив цей власний час, що, якнайретельніше перевіривши часоподіл, він примудрився знайти похибку, накресливши власний меридіян. Львів досить толерантний, щоб не накидати його іншим. Львів належить до тих рідкісних винятків, які нікому нічого не нав’язували, які воліли відкупитись, аніж встрявати в непевну тяганину. колись Львів відкупився від Великої України. згодом Велика Україна продала Львів, а Львів продавався Великій Україні. в якому це році було? двадцятому? дев’яносто дев’ятому?

Львів воліє мати спокій – ХОЧЕМО СПАТИ. дай мені спокій – цього не скажуть тобі ні в Києві, ні в Харкові, ні в Одесі

Львів мав би бути фортецею, в яку повертаєшся, щоб відпочити перед новою виправою. Львів міг би стати центром всесвіту, метрополією, куди прибували б українські кортеси на кораблях, навантажених золотими злитками, якби природа так фатально не прорахувалась або якби фундатори міста заклали його на піренейських берегах. Львів мав би бути мегаполісом з вогнями великого міста і своїм чарлі чапліном. міг би бути столицею імперії, і коли б вона розпалася – а вона неодмінно розпалася б чиновники ще б за інерцією ходили в бюро з портретами цісаря (короля?) на стіні, механічно перекладаючи папери і надсилаючи електронні циркуляри в провінції, що встигли обзавестися власними гімном, прапором, державною мовою, диппредставництвами, національною ґвардією, показовим хором і головпоштамтом, яким став місцевий відділок центральної пошти. Львів мав би бути ітакою, в яку не долинав би плач Ярославни, де сюжет будувався би навколо осі «Одісей – Пенелопа». мав би складатися з лівобережної і правобережної частин з металевими конструкціями розвідних мостів над Полтвою, якою пливли б кораблі, а замурзані малюки на набережній вітали б плавучі споруди похапцем скиненими футболками

Львів – місто, в якому панує навіть не притчевоязицеве бароко, а еклектика. тільки тут можна побачити гуцула, який за пластмасовим столиком вуличної кав’ярні прагне прокричатися крізь надривне «а я нашел другую» в мініятюрне генді, втоплене у вайлуватій селянській долоні: «тату, я ту»

княжий Львів, королівський ліс – виразний вектор. бажання вивести традицію. скористатися з того, що історія має в собі щось шарлатанське. досить усунути рештки сецесії й еклектики і вже зовсім рештки ренесансу й ґотики, і тоді ніщо не зможе поставити під сумнів леґітимації. але чи долетить тоді поетична галка, яка, здійнявшися з герба, вирушила у бік минулого, до, власне, минулого, коли на чималому шляху жодного місця, де можна перепочити. втім, це було сказано, здається, про інше місто і в іншому контексті. я думаю про те, що, варто забрати текст, і зникне контекст, зникне підтекст, тоді навіть між рядками нічого не прочитаєш. а Львів належить до міст, де між рядками не менші нашарування тексту, ніж у рядках, де, можливо, найважливіший текст написано саме між рядками. під нерівними пластами дешевої радянської і також, можливо, нової, незалежної штукатурки

одна випадкова знайома, деканка з Алма-Ати (ні, здається, так: Алмати – кажуть, нібито у перекладі це означає «батько яблук»), з якою доля звела мене на нейтральній території Подунав’я, так підсумувала свої враження від перебування у Відні: «не пойму этих австрийцев, какая-то гремучая смесь». можемо сміливо замінити австрійців на львів’ян, і...

Про автора

Долучіться до дискусії!

Зображення користувача Гість.
Щоб долучитися до обговорення цього матеріялу, будь ласка, увійдіть до свого профілю у Спільноті «Критики» або зареєструйтеся!

Просимо звернути увагу на правила та очікування від дискусії у Спільноті.

Опубліковано у часописі