Віртуальна політика фіктивних демократій

Лютий 2006
Вважаєте відгук корисним?
Підтримати
0
135 переглядів

На постсовєтському просторі практично неможливо розгорнути газету чи ввімкнути телевізор і не натрапити на згадку про «політичні технології» – поняття, більшості мешканців Заходу незнане, як і пов’язаний із ним химерний словник: усі ті «клони», «мухи», «підставні кандидати» – термінологія, що описує місцеве псевдофахове розмаїття способів політичного маніпулювання. Одначе збагнути цю «індустрію» (а політичні технології таки мають промислові масштаби, з тисячами працівників і десятками компаній, що пропонують різні бренди) – це отримати ключ до розуміння, чому демократія в цьому реґіоні така спотворена. Проблема не тільки в тому, що Владімір Путін – президент Росії або що Міхаіл Ходорковський перебуває у в’язниці; помітна роль «політичних технологій» відображає глибоко закорінену недугу локальної політичної культури, симптоми якої вкрай складно пом’якшити.

Найшкідливіший спадок совєтського періоду – це необільшовицька політична культура, що пережила СССР. Еліти звикли до нечистої боротьби, як у приказці: або пан, або пропав. У політиці немає партнерів, є тільки суперники. Поступки – це лишень спосіб демобілізувати опонента до часу, коли можна буде перегрупувати власні сили й перемогти. Суперники, які йдуть на компроміс, тільки демонструють свою слабкість. Ніколи не можна вірити тим, кого не контролюєш. Отож безперервна війна за сфери впливу триває і зумовлює неспинний оборот проєктів. У такому розумінні інстинкт до політичних маніпуляцій має набагато глибше коріння, ніж короткотермінові запити «ринкового більшовизму», що вимагають вихолостити демократію.

«Політичні технології» в цьому реґіоні викликають водночас страх і пошану. Найвідоміших «політтехнологів» часто зображають всемогутніми, а їхні махінації – надто розумними, щоб їх можна було виявити, й надто дієвими, щоб їм протистояти; їхні хитрі плани завжди здатні забезпечити наступну перемогу негідним і недоумкуватим владоможцям. А ті, зі свого боку, зацікавлені в політичних технологіях, щоб залишитися при владі. Один із місцевих термінів, знаний на Заході як managed democracy (адміністрована демократія), російською звучить управляемая демократия, що ліпше перекласти керована демократія. Постсовєтські політики надто ліниві, некомпетентні або заклопотані власним збагаченням, щоб насправді керувати. Це – справа політтехнологів.

Політтехнологи, зрозуміло, належать до того самого типу людей, що й нові західні політичні деміюрги – спеціялісти з контактів із пресою (так звані spin doctors) на зразок Пітера Мендельсона чи Жака Сеґели, майстри політичного травління в стилі покійного Лі Атвотера та «постійні радники» на зразок Карла Роува. Однак поле їхньої діяльности набагато ширше. Спеціялісти з контактів із пресою – це, формально, за словником, посередники, що перехоплюють сюжет у момент його зародження (справжня подія) та розкручують його до часу, коли він, завдяки ЗМІ, досягне публічної сфери (отож ті, хто створюють власні сюжети, займаються чимось більшим, аніж просто «розкруткою»). З другого боку, постсовєтські політтехнологи вважають себе політичними метапрограмувальниками – вони водночас проєктують систему, ухвалюють рішення, контролюють і конструюють політику всіма загалом доступними їм технологіями. Їхній фах – всеосяжна омана.

Політтехнологи вважають, що можуть заволодіти умами. Багато хто з них колись працював у КҐБ, від інших їх відрізняє те, що вони не лише вміють наглядати, а й знають, як планувати так звані «активні заходи». Проте серед них є і декілька колишніх дисидентів; ці схильні надмірно інтелектуалізувати свою роль як таких собі постмодерних суперменів, що у нульовому році після розпаду СССР відновлюють не тільки інфраструктуру, а й «ультраструктуру» (наприклад, системи значень і переконань) суспільства. Ні одні, ні другі особливо не переймаються мораллю. Андрій Курков у романі «Закон равлика» (2002) пропонує подивитися на функціонування цієї індустрії з іншого боку. Російські «імідж-мейкери...

Про автора
Переклад: 

Долучіться до дискусії!

Зображення користувача Гість.
Щоб долучитися до обговорення цього матеріялу, будь ласка, увійдіть до свого профілю у Спільноті «Критики» або зареєструйтеся!

Просимо звернути увагу на правила та очікування від дискусії у Спільноті.

Опубліковано у часописі