Вірко Балей: ювілейні підсумки (до 80-річчя від дня народження)

В Україні полюбляють ушановувати ювілеї митців. «Кругла дата» стає вагомим арґументом, аби зорганізувати і підтримати концерт чи публікацію, отримати премію, почесне звання та інші ознаки уваги або, щонайменше, для урочистих промов і штампованих вітань. Спробуймо цього всього уникнути, пам’ятаючи про умовність і відносність будь-яких ювілеїв. Хіба що скористаймося цим приводом, аби привернути увагу до справді видатної постаті, без якої неможливо повноцінно представити сучасну українську класичну музику та її зв’язок із світовою музикою.

Вірко Балей — американський композитор, дириґент і піяніст українського походження. Народився 1938 року в м. Радехів (тепер Львівська область). 1941 року його батько Петро як український націоналіст потрапив до концтабору Авшвіц. 1944 року родина переїхала до Словаччини, де нарешті возз’єдналася з головою сім’ї, а 1945-го опинилась у Німеччині. Невдовзі сім’я оселилась у Мюнхені в будинку, половину якого було зруйновано. Одні з дверей у квартирі завжди було наглухо зачинено, бо за ними починалося провалля. Але вдома було піяніно! Саме на ньому Вірко розпочав музичні заняття з галицьким піяністом Романом Савицьким, який щойно перебрався з України до Німеччини. 1947 року родина опинилася в Реґенсбурґу в таборі для переміщених осіб і вже звідти у 1949 році переїхала до США — до Лос-Анджелеса, бо там жили родичі Віркової мами Лідії, які допомогли переселенцям грошима. Вірко одразу ж продовжив заняття музикою, тоді ж спробував компонувати і записувати власні твори.

Його першим учителем із композиції став Френк Кампо — за словами Балея, добра людина і хороший композитор, хоч тепер мало знаний. Іще до закінчення гімназії Вірко почав відвідувати заняття в Лос-Анджелеській консерваторії (пізніше перейменованій на Каліфорнійський інститут мистецтв), де його головним фахом стало фортепіяно, а композиція — лише додатковим предметом. Йому пощастило потрапити до фортепіянного класу Ерла Вургіса (Earle Voorhies, 1912–2006) — очільника фортепіянного факультету, учня Йосифа Левіна, Еґона Петрі та Розіни Левіної. Майбутня кар’єра піяніста-концертанта здавалася тоді молодому музикантові надійнішою за композиторську, тому основні сили було кинуто на фортепіянні студії. У класі Вургіса Балей отримав блискучу піяністичну школу. У його пізніших записах чуємо глибокий різнобарвний звук, віртуозну відшліфовану техніку, увагу до найдрібніших деталей звукової фактури і вміння збудувати з них макроформу твору. Водночас із заняттями з фортепіяна він відвідував консерваторський клас композиції Мориса Руґера (Morris Hutchins Ruger, 1902–1974), хоча на той час, услід за класиком европейського модернізму Белою Бартоком, уважав, що неможливо навчити когось писати музику, а майбутній композитор мусить насамперед самостійно вивчати чужі твори і в такий спосіб формувати себе.

1962 року Балей закінчив консерваторію, від 1963-го понад два роки провів у Німеччині на службі в американській армії як оркестровий музикант. Саме тоді він спробував свої сили ...