Віражі на шляху від аванґарду

Червень 2016
Вважаєте відгук корисним?
Підтримати
0
526 переглядів

1

Ніч забирає в предметів прямі кути, ранок вириває їх у природи назад. Біла пляма поступово перетворюється на білий прямокутник, а з нього виринають обриси зображення: площею довкола кінної статуї кружляють горбаті трамваї середини минулого століття, Софійський собор на задньому плані ледь тане в лютневій, здається, відлизі, люди завмерли, неспроможні вибороти поспіх у снігової каші під ногами, фіолетуватий присмак повітря натякає на близьку весну. Ліричний і задумливий, дуже київський пейзаж (трохи нагадує Левченка). Еліпс у прямокутнику. Трикутник. Репродукцію підписано: «О. В. Хвостов-Хвостенко. Площа Богдана Хмельницького в Києві». Надруковано 1957 року.

Усе тут виглядає нестандартно. І «обернене» написання подвійного «опсевдоніменого» прізвища художника. І сам пейзаж, із імпресіоністичними мотивами, тонкий, але підкреслено реалістичний, простий і невибагливий — зовсім не те, чим відомий цей митець, зовсім не дивовижно згруповані аванґардні композиції, не спалахи яскравих ліній і фігур, не дух гучної імпровізації. Це художник, який лише натякає на свої колишні захоплення та вміння. Натомість м’яко і досить вигідно облаштовується у нейтральному, дозволеному в непевні роки стандарті «тихої лірики». Таких робіт у нього насправді було багато, і навіть та сама київська серія не обмежується пам’ятником Хмельницькому: є, наприклад, дуже близький стилем, але разюче відмінний настроєм зимовий пейзаж із нинішньою Національною оперою, є співмірне зображення відбудови Хрещатику.

Це був дуже поширений поворот у творчій біографії. Після оглушних погромів тридцятих років, після нищівної війни, після незмінно нових хвиль боротьби з формалізмом у мистецтві (хай і щораз трохи менших, подібно до того, як спадними за значенням (але не фразеологією!) є виступи «обвинувачів»: Єдініцина / Сталіна, Двойкіна / Жданова й Тройкіна / Шепілова, — у, може, найгеніяльнішій пародійній квінтесенції тієї боротьби, міні-опері Дмітрія Шостаковіча «Антиформалістичний райок») уцілілі художники шукають нових шляхів. І замість яскравих кольорових сфер в ескізах до оформлення опери Ваґнера з-під руки Хвостенка-Хвостова виходять уже звичайнісінькі стомлені городяни, що йдуть із роботи додому чи в інших справах. Спасибі, що не бадьорі трудівники. Модель була успішна. Її апробував і такий концептуальний творець, як Василь Єрмилов. Навіть у Казимира Малевича знайдемо «Пейзаж неподалік Києва» 1930 року, формально надзвичайно стриманий, порівняно з основним масивом його творчости. Що вже казати про лавреатів Сталінської премії Анатол(і)я Петрицького і Бориса Косарева!

Перехід від чистої геометрії, крученої лінії, деструкцій, абстракцій і самодостатніх кольорів, наїву, дивакуватих кутів, підкресленої самобутности чи безальтернативної універсалізації до зворушливих пейзажів, виразних бузків біля маленьких будиночків, пропрацьованих портретів і наповнених особливим «імпресіоністичним» повітрям композицій. Перехід від аванґарду до вельми характерної гри нюансів, замішаної на дуже різних манерах, інтонаціях і стилях, але незмінно ґрунтованої на реалістичній традиції. Чи була це лише поступка естетичній цензурі часів зеніту радянської імперії? Плата за можливість працювати? За право відвести від себе вістря праведного мистецтвознавчого гніву Єдініцина, Двойкіна і Тройкіна? Або, можливо, не все так просто й однозначно? За переходом на інші, «життєподібніші» рейки в окремих випадках могло також стояти, для прикладу, усвідомлення швидкої вичерпности аванґардних прийомів. Або вихід із концептуальних, програмових рамок певного напрямку аванґарду. Чи, зрештою, повернення на новому етапі до ранніх, юнацьких спроб. Ні, це не заперечення ґвалтовного чинника в процесі «згортання» українського і не лише українського аванґарду в тридцяті-сорокові-п’ятдесяті роки ХХ століття, але пропозиція замислитись і над іншими чинниками. І попередження про ризик відтворення кліше радянських передмов та критичних статтей про творців, які, мовляв, «...

Про автора

Долучіться до дискусії!

Зображення користувача Гість.
Щоб долучитися до обговорення цього матеріялу, будь ласка, увійдіть до свого профілю у Спільноті «Критики» або зареєструйтеся!

Просимо звернути увагу на правила та очікування від дискусії у Спільноті.

Опубліковано у часописі