Він розумів Росію розумом

Листопад 2006
Вважаєте відгук корисним?
Підтримати
0
74 переглядів

Не стало Юрія Левади, відомого соціолога, керівника незалежного російського соціологічного центру.

Він помер від серцевого нападу посеред білого дня, на роботі. Так гинуть на полі бою.

Я знав Юру Леваду з давніх-давен, не можу навіть пригадати, відколи. В пам’яті лишилася спільна подорож на конференцію в роки чи то Раннього Застою, чи то Пізньої Відлиги, словом, за часів ентузіязму та безнадії. Потяг ішов із Москви до Томська три доби, і весь цей час ми сиділи компаніями у кого-небудь в купе і розмовляли – власне, і сперечатися майже не доводилося, в головному всі були однодумцями. Юра Левада був прекрасний співбесідник, дотепний, ерудований і безкомпромісний. Tpeбa сказати, що то був один із численних тоді симпозіюмів – чомусь ми обрали цей термін – із логіки та методології науки. А це значила, що тут не буде не тільки людей із провладними орієнтаціями. Не буде також критиків режиму з позицій «справжнього марксизму» чи «справжньої діялектики», і Юра був один із найнепримиренніших і найгостріших на язик противників такого марксистського фундаменталізму.

Подальша історія показала, що ми не завжди були праві в своїй категоричності. Згодом усі ці «діялектичні логіки» було забуто. Евальд Ільєнков, найглибший фундаменталіст-геґeльянець, предмет нашої критики, породив цікавий і плідний напрям думки, близький до «філософії життя». Але слід зазначити, що оті «симпозіюми» об’єднували тоді не філософські чи соціологічні професії, а спрямованість думки чи, сучасніше, ідеологічну ментальність. Із неї виходило різноманіття інтелектуальних течій. Левада не був тоді ще соціологом. Він тільки переносив непримиренну ворожість до політичної релігії, до обскурантизму й ідеологічного диктату на сферу соціяльної думки.

Попереду у нього – як і в інших дослідників соціяльних процесів – були роки важкої боротьби за існування соціологічної науки, за тверезий і незалежний соціологічний аналіз реальности. Ця боротьба проти духовного насильства не припинилася і після падіння комуністичного режиму, і Леваді довелося піти з усіх офіційних структур і створити власний незалежний центр, якому теж судилося нелегке життя.

На жаль, підводячи риску під життєвим шляхом Юрія Олександровича, доводиться говорити про ті страждання, на які авторитарний режим прирікає людину науки, що хоче правди, тільки правди і всієї правди. А науковцеві мають випадати не ці муки, а муки творчости, завдяки яким він дарує людям відкриття. Це, власне, й було змістом життя Юрія Левади. Він увійшов в інтелектуальну історію вже своїми «Лекціями з соціології», не тільки відчайдушно сміливими політично, а й надзвичайно глибокими й перспективними з суто наукового погляду. Польові дослідження під його орудою вибирали найгостріші больові точки суспільного життя Росії, і результати їх узагальнення давали обґрунтовану картину реальности й тенденцій її розвитку. Ще надійде час зібрати весь його доробок в одне ціле й показати Росії та людству.

Хоча в певному розумінні вже пізно. Гідно оцінити Леваду належало вже давно. І все, що він відкрив і показав суспільству, давно стало б не тільки пересторогою, але й шляхом розв’язання невідкладних проблем. Шляхом, який веде до суспільства ефективного та людяного.

Не тільки різні політичні негоди, aле й спеціялізація інтересів щораз більше розводили колишніх учасників логіко-методологічних штудій, таких, здавалось би, далеких од політики. Але й соціологи, що були в найнебезпечнішій близькості до актуального, і логіки, що вираховували шляхи до істини, обов’язкові для всіх – для фізиків і для ліриків, для великих начальників і скромних підлеглих, – залишалися однодумцями. Кожен ніс свій хрест. Нас, логіків, високе керівництво тих часів теж не любило. Бо хто обстоює істину, той обстоюватиме і свободу.

Востаннє я бачився з Юрієм кілька років тому у Варшаві, де Міхнікова «Ґазета виборча» зорганізувала конференцію на російські теми. Росію, з якою не припиняється діялог демократії, там представляли зокрема колишній киянин Юрій Левада і колишній львів’янин Григорій Явлінський. Багато було сказано, багато залишилося сказати. Виявилося, що Левада прекрасно обізнаний із нашою ситуацією, уважно стежить за всім, що відбувається на Україні, – і тому, що тут його корені, і тому, що долі наших країн узаємопов’язані.

Багата років минуло, далеко розійшлися шляхи наших країн, і проблеми у них не такі, як у нас, і розв’язання будуть інакшими. Але залишаються спільними цінності, що зводили нас разом у ті напівзабуті шістдесяті. Є Росія, з якою у нас не буде ніякого компромісу. І є Росія, з якою не можна втрачати зв’язків.

Юрій Левада був одним із людей цієї Росії.

Ми будемо сподіватися, що Центр Юрія Левади виживе і послужить справі свободи.

Мир праху твоєму, друже.

Про автора

Вважаєте, що матеріял, який ви тепер читаєте у відкритому доступі, цікавий, важливий та потрібний?

Ми - неприбуткова громадська організація. Підтримайте наших авторів та працівників редакції, передплативши друковану чи електронну «Критику», або зробивши посильну пожертву!

Українська та англійська версії «Критики» гідно представляють Україну у світі. Долучіться до наших зусиль своїм дієвим внеском!

Долучіться до дискусії!

Зображення користувача Гість.
Щоб долучитися до обговорення цього матеріялу, будь ласка, увійдіть до свого профілю у Спільноті «Критики» або зареєструйтеся!

Просимо звернути увагу на правила та очікування від дискусії у Спільноті.

Опубліковано у часописі