Відтворення символу

Січень 2001
Вважаєте відгук корисним?
Підтримати
0
157 переглядів

Пропрацювавши майже чверть століття над проблемами історії давнього українського малярства, я мав нагоду бачити чимало пам’яток, здатних схвилювати і фахівця-мистецтвознавця, і просто глядача, навіть найвибагливішого. Проте не тільки раніші враження, а й найсміливіші фантазії перевершило те, що пощастило побачити торік вересневого дня в Музеї волинської ікони.

Все почалося з телефонного дзвінка моєї однокурсниці Гені Ковальчук, нині вона заступник директора Волинського краєзнавчого музею: «Ти знаєш, у нас тут віднайшлася Холмська ікона...».

Холмська ікона була мені відома давно, бо належить до тих пам’яток, які посідають істотне місце в національній культурній традиції. Збирав матеріали, навіть хотів щось на цю тему писати. Проте про ориґінал доводилося судити з пізніших скромних копій, а це, природно, не надто заохочувало.

Чи це та сама, давня ікона, чи одна з пізніших копій? Працівники луцького музею не брали на себе відваги дати попередню відповідь. За описом Гені, ікона намальована в полі ковчегу й оточена виконаною в тій же дошці рамою. Це вказувало щонайпізніше на XVI століття. Та навіть якщо і так – у музеї тільки дві ікони XVI століття, волинських з-перед початку XVII нині взагалі відомо лише близько трьох десятків.

Незабаром знахідку хотіли показати на з’їзді холмщаків. Треба було їхати.

...Як розповів музейний реставратор Анатолій Квасюк, ікону їм віддали на реставрацію ще років чотири тому. Виявляється, що, вивезена з Холма під час Першої світової війни, вона зберігалася у київському Флорівському монастирі, проте із загостренням радянських репресій це стало небезпечним. Із неї зняли срібну ризу 1891 року, розділили три дошки й переховували окремо на квартирах довірених людей. Під час одного з обшуків чекісти натрапили на шату, проте самої ікони не знайшли. Дошки знову було з’єднано в окупованому німцями Києві. У вересні 1943 року ікона повернулася до Холма, проте ненадовго. З наближенням Червоної Армії її пробували вивезти з міста, але, мало не загинувши під Любліном у розбомбленому поїзді, вона знову повернулася до холмського кафедрального собору. Останній його настоятель о.Гавриїл Коробчук, виїжджаючи 1944 року в Україну, забрав ікону з собою. Пізніше її зберігала його донька, Надія Горлицька. В 70-х роках ікону повністю перемалював якийсь «маляр», узявши за ориґінал її кольорову літографію.

Нам розказували про те, як знімали ці записи й показували «дуже дорогі» кольорові репродукції з них у справжньому розмірі. Це тривало так довго, що я врешті запитав, чи господарі запросили нас лише задля цього й чи довго ще вони мають намір над нами в такий спосіб «збиткуватися»... Жарт допоміг: демонстрація вершинних досягнень новітньої поліграфії закінчилася, й ми побачили ікону.

Велика темна поверхня, густо помережана шпаклюваннями під запис, глибокий вишневий, із відтінком фіолетового «імператорський» пурпур мафорію Богородиці, емалі, звичайно, на золоті й дуже тонкої роботи... Лики! Насамперед лики! Це справді був лик, відомий тільки з ікони, знаної у пізнішій російській традиції як Владимирська. Проте це був зовсім не той лик! І лик Еммануїла так само зовсім інший, – той самий тип, але трактований цілком інакше. Привертали увагу не лише яскраві червоні щоки, але й зеленкаві тіні, які вказували на наслідування ілюзійних засобів малярства пізньоантичної традиції. Тобто вже з першого погляду ікона демонструвала рівень професійного осягнення набутків релігійного мистецтва східнохристиянської традиції. Святиня Московської Русі зовсім інакша. Той, хто мав можливість оглядати її в Третяковській галереї, безперечно, пам’ятає цілком особливу пластику ликів і своєрідний відтінок їх кольору, добре відомий також за ермітажною іконою святого Григорія.

Зв’язок холмської ікони з цими загальнознаними шедеврами візантійського мистецтва безперечний, але не йде далі іконографії. Це давало підстави датувати нововіднайдену пам’ятку – хай і попередньо, зокрема через те, що авторська...

Про автора

Долучіться до дискусії!

Зображення користувача Гість.
Щоб долучитися до обговорення цього матеріялу, будь ласка, увійдіть до свого профілю у Спільноті «Критики» або зареєструйтеся!

Просимо звернути увагу на правила та очікування від дискусії у Спільноті.

Опубліковано у часописі