Відстріл

Лютий 2006
Вважаєте відгук корисним?
Підтримати
0
99 переглядів

Московські гуманітарі вже встигли порівняти кінець 2005 року з моровицею чи війною. Протягом двох із половиною місяців не стало п’ятьох великих науковців, що були гордістю і славою російської філології. Першим, 30 вересня, раптово пішов із життя Сєрґей Старостін, потім трагічно загинув Алєксандр Чудаков, тоді не стало Міхаіла Ґаспарова, Владіміра Топорова та Єліазара Мєлєтінського. Ці троє – Ґаспаров, Топоров і Мєлєтінський – були ще й колеґами по Інституту вищих гуманітарних досліджень (ІВГД) Російського державного гуманітарного університету (РДГУ) (там-таки, у РДГУ, на лінґвістичному факультеті викладав Старостін). 21 грудня в ІВГД відбулося урочисте засідання, присвячене померлим. Спершу його планували як наукову конференцію пам’яті Ґаспарова, потім – як вечір пам’яті Ґаспарова й Топорова, а зрештою, довелося поминати трьох – Мєлєтінський ще й був директором цього унікального інституту від дня його заснування на початку 90-х років.

Такий ланцюг трагічних подій неминуче наводить на роздуми про якусь фатальну закономірність. І то не випадає тут говорити про відхід покоління: з усіх, хто відійшов, тільки Мєлєтінський завершив свій шлях, «сповнений днями», на 88-му році життя, інші були на 10–20 років молодші, а Старостіну взагалі було трохи за п’ятдесят. Радше, має йтися про відхід епохи.

Остання третина минулого століття була для російської культури часом великої філології, яка ввібрала, здавалося, найкращі інтелектуальні сили декількох поколінь. І річ не тільки в тому, що ця царина знання виявилася зідеологізованою дещо менше від інших гуманітарних і суспільних наук, а цензурний гніт совєтського режиму був тут трохи слабший, хоча значення цієї обставини не варто нехтувати. Більше важить, що вільнодумна інтеліґенція пізньосовєтської доби жила двома «проєктами», які надавали сенсу та мети існуванню, зусібіч стиснутому здеморалізованим режимом. Для лаконічности й простоти ці проєкти можна умовно назвати «Наука проти ідеології» та «Виживання культури за тоталітаризму». Філологія була живим серцем обох.

Найперше завдання справжньої гуманітарії – протиставити нудотній кон’юнктурній балаканині, що безсоромно називала себе совєтською наукою, строге фахове знання, повернути думці мову та відповідальність. Лінґвістика як «найточніша» з гуманітарних наук була тут за еталон і зразок, а тартусько-московська структурно-семіотична школа, котра на основі лінґвістики вибудовувала нову історію і теорію культури, – за своєрідне осердя сподівань. Взаємини науковців, померлих наприкінці проминулого року, з цими інтелектуальними тенденціями складалися по-різному, та всі вони так чи так відгукнулися на них. Топоров був одним із батьків-засновників московського структуралізму, Чудаков і Мєлєтінський стали продовжувачами та дослідниками його визнаних попередників: відповідно формалістів і Проппа; Ґаспаров майже самотою створив цілий науковий напрямок – квантитативне вивчення вірша. А щодо зосередженого на дещо інших сюжетах Старостіна, то він зосередив зусилля в найточнішій і найстрогішій царині філології – історичному реконструюванні прамов.

Шукати мову та метод для серйозної розмови про культуру було необхідно, бо тільки цей пошук міг забезпечити її збереження та продовження. Все гуманітарне середовище тих років існувало на крихітному острівці сенсу, омитому з усіх боків хвилями аґресивного невігластва й дилетантизму. Щоб десятиліттями утримувати і якомога більше розширювати плацдарм, потрібні були щоденні героїчні зусилля. Хай як разюче різнилися царини занять і наукових почерків дослідників, про яких ідеться, всіх їх об’єднувала ерудиція, здавалось, безмежна, відродженська широта інтересів, інтелектуальна безкорисливість і продуктивність, яка викликала в колеґ не тільки захоплення, але часто-густо і відчай.

Далекої докомп’ютерної епохи мені довелося вдаватися до послуг друкарки, яка працювала з Топоровим. Я добре пам’ятаю відчуття безнадійности, яке охоплювало мене, коли вона знов і знов ухилялася від...

Про автора
Категорiї: 

Долучіться до дискусії!

Зображення користувача Гість.
Щоб долучитися до обговорення цього матеріялу, будь ласка, увійдіть до свого профілю у Спільноті «Критики» або зареєструйтеся!

Просимо звернути увагу на правила та очікування від дискусії у Спільноті.

Опубліковано у часописі