Віднайдений час!

Серпень 2013
Вважаєте відгук корисним?
Підтримати
0
126 переглядів

Lee Smolin, Time Reborn: From the Crisis in Physics to the Future of the Universe, Houghton Mifflin Harcourt, 2013.

 

В інтелектуальній історії настає вирішальна мить, коли Мандрівник у Часі («так найслушніше його назвати») Герберта Джорджа Велса збирає друзів довкола каміна у вітальні, щоби пояснити: все, що вони знають про час, хибне*. Ця післяобідня бесіда провела щось на кшталт вододілу і зробила це промовистіше, ніж молодий Велс, який до «Машини часу» не видав жодної книжки, тільки міг собі уявити перед початком XX століття.

Що таке час? Ніщо інше, як четвертий вимір після довжини, ширини та висоти. «Однак через нашу вроджену обмеженість, – жваво пояснює господар, – ми схильні недобачати цей факт». Геометрію, яку вчили в школі, слід переглянути. «Цікаво, що якраз на це ніхто не звертає ніякої уваги… Між Часом та будь-яким з інших трьох вимірів тільки та різниця, що наша свідомість повсякчас пересувається вздовж нього».

Велс не вигадав цього всього. Ці ідеї ширяли в повітрі, пульсували між студентами в дискусійному клубі Королівського коледжу науки. Та досі ніхто не подав їх так переконливо, як він 1895 року, вплівши правдоподібний сюжет у витвір фантастики. Альберт Айнштайн тоді був іще хлопчиком у гімназії. Аж доки 1908 року німецький математик Герман Мінковський виголосив свою «радикальну» ідею про те, що простір і час – єдине ціле: «Відтепер час сам по собі і простір сам по собі стають порожньою фікцією, і тільки їх єднання зберігає шанс на реальність».

Так постав простір-час. У просторі-часі всі події злито докупи в чотиривимірний континуум. Минуле і майбутнє важливі так само, як праворуч і ліворуч або вгору і вниз. Часовий вимір здається особливим тільки з тієї причини, яку завважив Велс: ідеться про нашу свідомість. Нашу перспективу обмежено. У певний момент ми бачимо тільки скибку хліба, мізерний тривимірний поперечний переріз цілого буханця. Для сучасного фізика реальність цілісна, минуле і майбутнє злито в єдину історію. Відчуття теперішнього є тільки відчуттям, і воно для кожного своє. Замість одного головного годинника у нас є безліч годинників. А також інші атрибути: світлові конуси, і світові лінії, й часоподібні криві, й інші методи для визначення шляху світла та об’єктів через цей чотиривимірний простір. Сказати, що просторово-часові уявлення про реальність відкрили фізикам минулого століття нові можливості, було би применшенням.

Філософам вони також до вподоби. «Я дійшов висновку, що проблему реальности і визначености щодо майбутніх подій розв’язано», – пише Гіларі Патнем 1967 року.

Ба більше: її вирішила фізика, а не філософія. Ми дізналися, що живемо в чотиривимірному, а не тривимірному світі, і що цей простір і час, чи, ліпше мовити, просторовоподібні та часоподібні відрізки – лише два аспекти одного чотиривимірного континууму…

«Справді, – додавав він, – я не вірю, що існують іще якісь філософські проблеми, які стосуються Часу». Справу закрито.

Та ось перед нами книжка фізика-теоретика Лі Смоліна: він намагається переконати, що час таки реальний. Це відступник, який відверто нехтує усталену доктрину:

Раніше я вірив в істотну нереальність часу. Фактично я звернувся до фізики, бо підлітком мріяв змінити прив’язаний до часу людський світ, який здавався мені потворним і ворожим, на світ щирої, вічної істини…

Я більше не вірю, що час нереальний. Насправді я переметнувся до протилежного погляду: час не тільки реальний, але й не існує нічого ближчого до серця природи з того, що ми знаємо чи переживаємо, ніж реальність часу.

Смолін є засновником і викладачем Інституту...

Про автора

Долучіться до дискусії!

Зображення користувача Гість.
Щоб долучитися до обговорення цього матеріялу, будь ласка, увійдіть до свого профілю у Спільноті «Критики» або зареєструйтеся!

Просимо звернути увагу на правила та очікування від дискусії у Спільноті.

Опубліковано у часописі