Відкриття Архіпелаґу

Грудень 2017
Вважаєте відгук корисним?
Підтримати
0
350 переглядів

Перш ніж наприкінці грудня 1973 року в Парижі вийшов «Архіпелаґ ҐУЛАҐ» Солженіцина, слово «ҐУЛАҐ» належало до незрозумілого загалові жарґону совєтської бюрократії. Але вже в середині 1970-х років, після публікації «Архіпелаґу ҐУЛАҐу» ключовими західними мовами, цей термін став у світі одним із символів темного боку XX століття. Західна громадськість досі здебільшого переконана, що Солженіцин відкривперед очима світу невідому доти правду про ҐУЛАҐ. 1977 року Бернар-Анрі Леві писав, що «Архіпелаґ ҐУЛАҐ», «тільки-но опублікований, уже зумів змінити наш ідеологічний горизонт і головні точки співвіднесення».

Чи «Архіпелаґ ҐУЛАҐ» справді відкрив світові невідому доти правду про політичні злочини та людську трагедію ҐУЛАҐу? Звісно, ні. Ця правда зовсім не була невідома західному світові до Солженіцина. Свідчення про ҐУЛАҐ друкувалися багатьма західними мовами впродовж декількох десятиліть до цього, але жодне з них не мало навіть приблизного відгуку. Навпаки, їх зазвичай іґнорували, ними нехтували, ба, їх засуджували. Навіть якщо деякі з них привертали увагу читачів або й цілих середовищ, усе одно у сприйнятті ключових культурних кіл і медій їх розглядали в найкращому разі як «контроверсійні». Тож якщо хочемо зрозуміти, в чому полягала важлива роль Солженіцина у відкритті світові очей на правду про ҐУЛАҐ, треба спершу запитати: звідки в західних колах, які формують громадську думку, бралася нехіть до свідчень про ҐУЛАҐ до Солженіцина? Далі слід поставити запитання: чому Солженіцин не зіткнувся на Заході з таким же неприязним сприйняттям, як його попередники?

Непрохані свідки

Свідчення про совєтські злочини та переслідування постійно були присутні в західному світі від часів більшовицької революції та «червоного терору». 1925 року Міжнародний комітет у справах політв’язнів опублікував у Лондоні та Нью-Йорку збірку «Листів із російських в’язниць», у якій містилися передані потай повідомлення від ув’язнених на Соловках і деінде російських анархістів, соціял-революціонерів (есерів) та меншовиків. У вступі опубліковано коментарі 22 світил культури, які представляли широкий спектр громадської думки та політичних симпатій. Деякі — як-от Синклер Люїс, Аптон Синклер, Ромен Ролан, Бернард Келерман — намагалися виправдати чи бодай применшити совєтські провини. Інші — як-от Ребека Вест, Альберт Айнштайн, Арнолд Бенет і Генрі Ноель Брейлсфорд — висловлювали розчарування, що порушення прав людини, яке здійснюють більшовики, підриває довіру до Совєтського Союзу в світі й водночас ставить під загрозу довіру його західних симпатиків. Альберт Айнштайн сподівався, що після публікації цих листів влада Росії буде змушена змінити методи, якщо хоче довести своє моральне право на те, щоб її сприймали нарівні з цивілізованими країнами.

Але не всі коментатори були такими оптимістами. Томас Ман, Кнут Гамсун, Бертран Расел, Карел Чапек, Морис Метерлінк, Артур Шніцлєр, Ґеорґ Брандес і Ґергардт Гауптман не мали жодних ілюзій щодо намірів більшовиків і не приховували свого обурення. Невдовзі західними мовами з’явилися чергові свідчення соловецьких в’язнів-утікачів — цього разу колишніх білих офіцерів Созерка Малсаґова та Юрія Бєссонова. 1927 року Раймон Дюґе опублікував першу систематичну роботу про Соловецькі табори, що її Ен Еплбом 2003 року назвала «дивовижно точною». У 1930-х роках з’являлося щораз більше і свідчень табірників, і загальних досліджень, як-от: «Примусова праця в совєтській Росії» Вільяма Фейрберна, «Повинність народу» ґерцоґині Атольської, а також збірка листів совєтських в’язнів «Із глибини» за редакцією Г’ю Волпола. Тоді ж спогади опублікували Татьяна і Владімір Чернявіни, які разом із 13-річним сином утекли з табору на будівництві Біломорканалу. Одразу ж після них з’явилися свідчення Ґеорґія Кітчіна, Юлії де Бособр та Анте Ціліґи.

Проте найпопулярнішим свідченням про ҐУЛАҐ 1930-х років була «Росія в концтаборі» Івана Солонєвича, колишнього в’язня Біломорканалу. У 1936...

Про автора
Переклад: 

Долучіться до дискусії!

Зображення користувача Гість.
Щоб долучитися до обговорення цього матеріялу, будь ласка, увійдіть до свого профілю у Спільноті «Критики» або зареєструйтеся!

Просимо звернути увагу на правила та очікування від дискусії у Спільноті.

Опубліковано у часописі