Відходять европейці, що бачили війну, і надходить історія

Жовтень 2009
Вважаєте відгук корисним?
Підтримати
0
635 переглядів

За останній рік померло троє видатних европейських мислителів, що були у свій час активними учасниками публічного життя. Їхній спільний доробок у галузях історії, філософії, соціології та політики зайняв би кілька книжкових полиць. У вирішальні моменти – в 1956, 1968, 1989 роках – їхня участь в політичному житті дуже вплинула на европейську історію. Було щирою втіхою спостерігати спосіб мислення, яким усі вони були наділені, а ще кожен із них мав багату, непросту, але життєствердну вдачу. Тому, крім болю втрати, я відчуваю також глибинну значущість їхньої смерти.

Разом із ними відходить остання когорта европейців, яких сформували жахіття Другої світової війни та її відгомін у Центральній Европі. Кожен із них іще підлітком зазнав ув’язнень і беззаконня, тож із власного досвіду, як-то кажуть, «на власній шкурі» відчув, чому ми так потребуємо Европи з узаконеною свободою. І тепер таку Европу слід плекати нам, їхнім нащадкам, покладаючись, за браком власного досвіду, саме на їхній.

Не скажу, щоб оці троє охоче й багато розповідали про свої дитячі спіткання зі злом. Навпаки – зважувалися вони на це рідко й неохоче. Тож деяких речей, мабуть, найжахливіших, ми не будемо – та й не маємо права – знати. Однак упродовж останніх років життя 0в автобіографічних фраґментах та уривках розмов вони спромоглися бодай частково показати нам геєну, з якої народилася сучасна Европа.
 
Ті, хто пережили найгірше, залишили найменше спогадів. Броніслав Ґеремек – польський історик-медієвіст, що згодом став радником Солідарности» та міністром закордонних справ (торік [13.07.2008. – Ред.] загинув в автокатастрофі), розповідав про свій досвід Варшавського ґето вкрай скупо, та й то лише близьким друзям. «Я закрив цю скриньку на замок», – сказав він якось знайомому інтерв’юерові.
 
Лєшек Колаковський – філософ, історик ідей, аналітик, критик і один із найзавзятіших руйнівників комунізму (помер минулого тижня [17.07.2009. –  Ред.] в Оксфорді), у довгій автобіографічній розповіді, опублікованій кілька років тому польською мовою, згадував роки війни в окупованій Польщі.
 
 
Про те, як у п’ятнадцятирічному віці його послали на роботу – майструвати дерев’яні іграшки. Як учився самотужки в напіврозграбованій бібліотеці, бо всі школи німці позакривали (жартував, що з енциклопедії знав усе на літери A, D і E, але нічого на B і C, бо місцеві селяни забрали ті томи на розтопку печі). Як на власні очі бачив карусель, що працювала на площі Красінського в той час, як неподалік палало  варшавське ґето, «і в повітрі літали обвуглені клапті одягу» (цю сцену увічнив Чеслав Мілош у вірші «Campo di Fiori»). Як уже навіть у зрілому віці, живучи в Англії, щоразу потерпав, бачачи літак низько над землею, що полетять бомби. І як 1943 року у Варшаві німецькі окупанти арештували й убили його батька.
 
Дивно, але небагатослівний і стриманий німець Ральф Дарендорф – німецько-британський мислитель, політик і педагог (помер минулого місяця [17.06.2009. –  Ред.]) залишив досить обширні спогади про пекельні роки Европи. Його батько, політик, соціял-демократ, заарештований у зв’язку із замахом на Гітлера 20 липня 1944 року, заплатив за свободу життям. П’ятнадцятирічний Дарендорф самостійно вступив до шкільного антинацистського руху опору, і його заарештували ґестапівці. (Освічені конспіратори писали один одному листи латиною, сподіваючись, що ґестапівці не зможуть їх прочитати, але ті розв’язали проблему просто: заарештували для цієї справи вчителя латини.)
 
...
Про автора
Переклад: 

Долучіться до дискусії!

Зображення користувача Гість.
Щоб долучитися до обговорення цього матеріялу, будь ласка, увійдіть до свого профілю у Спільноті «Критики» або зареєструйтеся!

Просимо звернути увагу на правила та очікування від дискусії у Спільноті.

Опубліковано у часописі