Відбулася дискусія «Гуманітарні науки в Україні перед викликами сучасного світу»

Грудень 2015
Вважаєте відгук корисним?
Підтримати
0
329 переглядів

Зустріч відкрив виступ професора Гарвардського університету, президента Наукового товариства ім. Шевченка в Америці, головного редактора «Критики» Григорія Грабовича.

«Питання української науки, української гуманістики є нині на часі. Водночас багато речей у цій царині, попри широку дискусію, багато років залишаються незмінюваними, такі як, наприклад, Академія наук», ­– зазначив професор. 

«Виклики перед наукою стоять у кожній країні. У чому специфіка української ситуації? Хоча діягноз було неодноразово озвучено з різних сторін, зміни відсутні. Може, тому, що питання реформи науки – це політичне питання. На моє переконання, деякі моменти за всю історію української незалежности так і не були сконфронтовані, і питання інституційних реформ в науці не звучало. Утім, саме питання інституцій є ключовим. Водночас постає і питання терапії, того шляху, який дозволив би вийти з кризи, і воно є також великою мірою політичним, бо якщо є політична воля, є й можливість змінювати ситуацію. Тож що ширшим є громадське обговорення і що більшим є тиск на нинішню політичну еліту, то імовірнішими є зміни», – наголосив Григорій Грабович. 

«Універсальної відповіді на питання про вихід із кризи не існує, але думаю, що українську науку має бути поєднано зі світовим науковим контекстом. Болонський процес як інструмент інтеґрації української науки у світовий контекст дав лише поверховий результат, бо уможливив перетинання кордонів для науковців, але не мав упливу на зміст науки», – підсумував свій виступ головний редактор «Критики». 

Літературознавиця Тамара Гундорова (Інститут літератури ім. Шевченка НАН України) зазначила: «Певною мірою сучасне суспільство відчуває розчарування у гуманітарних науках і збільшує запит на технічні дисципліни, інформаційні технології. Утім, це не знімає питання про місце гуманітарних наук у соціюмі. Якщо послухати радіо, подивитися телебачення, почитати пресу, можна помітити, що питання науки зачіпають украй рідко. У нас мало аналітичних центрів, що складалися б з фахівців, які порушували б важливі питання і пропонували відповіді. Постає також проблема взаємодії між новопосталими і традиційними науковими інституціями». 

«Революція Гідности стала моментом своєрідного перевертання історії, коли науковці та інтелектуали здобули можливість долучитися до роботи різних груп, створених при Міністерстві освіти, Міністерстві культури тощо. Але, на жаль, мусимо констатувати, що зв'язок між публічними інтелектуалами й урядовими інституціями на сьогодні доволі слабкий. Ми маємо цілого віце-прем’єра з гуманітарних питань, але навряд чи хтось може з певністю сказати, якою є гуманітарна стратегія нашої держави. Що ми як публічні інтелектуали можемо зробити у цій складній ситуації? Створювати аналітичні центри, які встановлювали б зв'язок між сферою науки і сферою політики, збирали  актуальні кількісні дані щодо того, що відбувається в гуманітарній сфері», –наголосила політологиня Катерина Смаглій (Інститут Кенана). 

Філософ і культуролог Олексій Панич (видавництво «Дух і літера») у своєму виступі зазначив: «Наука як суспільний інститут потребує науковців трьох типів: креатори знань, поширювачі знань та організатори науки. Усі три – це типи науковців. Аби сумлінно виконувати всі три функції, потрібно розумітися на науці. Але це не означає, що всі в цій галузі мають бути насамперед виробниками нового знання Коли міністерство виробляє критерії для науковців, орієнтуючись лише на представників першого типу, це здійснює руйнівний вплив на суспільні інститути освіти і науки. Є також питання специфіки дисциплін: не можна від фізика, філософа і фольклориста вимагати однакової кількости наукових публікацій у міжнародних виданнях». 

Історик Кирило Галушко (Національний педагогічний університет ім. Драгоманова / громадський проєкт «Лікбез. Історичний фронт») зауважив: «Коли стикаєшся з проблемою взаємодії між громадськими просвітницькими ініціятивами та державними установами, то неважко помітити неефективність та забюрократизованість роботи цих установ. Неформальна комунікація з ними вкрай утруднена. Окрім того, далекою від ефективности є взаємодія деяких міністерств між собою». 

Соціологиня й антропологиня Тамара Марценюк (Києво-Могилянська академія) привернула увагу слухачів до проблем конкретної наукової дисципліни: «Публічна соціологія передбачає певну відповідальність дослідника перед громадянським суспільством. Зокрема, я працюю над темами ґендерної рівності та ЛҐБТ, які є дуже дражливими в офіційному дискурсі. Одначе після Майдану активізувалося громадянське суспільство, з’явився запит на соціологічні дослідження не лише в електоральній сфері (опитування громадської думки тощо), але й на більш інтерпретативні роботи, як-от, наприклад, ґендерні студії». 

Учасники дискусії дійшли висновку, що оновлення потребує як інституційна. так і змістовна складова сучасної гуманістики в Україні. 

Вважаєте, що матеріял, який ви тепер читаєте у відкритому доступі, цікавий, важливий та потрібний?

Ми - неприбуткова громадська організація. Підтримайте наших авторів та працівників редакції, передплативши друковану чи електронну «Критику», або зробивши посильну пожертву!

Українська та англійська версії «Критики» гідно представляють Україну у світі. Долучіться до наших зусиль своїм дієвим внеском!

Долучіться до дискусії!

Зображення користувача Гість.
Щоб долучитися до обговорення цього матеріялу, будь ласка, увійдіть до свого профілю у Спільноті «Критики» або зареєструйтеся!

Просимо звернути увагу на правила та очікування від дискусії у Спільноті.