Вiд України до Ukrainy, або Мова полiтики в перекладi

Вересень 2003
Вважаєте відгук корисним?
Підтримати
0
86 переглядів

Mykoła Riabczuk, Od Małorosji do Ukrainy, wstęp i opracowanie Bogumiła Berdychowska, tłumaczenie Ola Hnatiuk i Katarzyna Kotyńska, Kraków: Universitas, 2002.

Взагалi-то я думав назвати цю статтю інакше. Хоч би так: «Як розминалася Теорiя з Практикою». Але, зваживши на те, що саме таку назву дала одній зi своїх статтей польська перекладачка Ева Красковська, вирішив запозичити унiверсальний «фрейм», що його використав і Микола Рябчук. Прийменники вiд i до позначають вiдправну точку та фiнiш певного шляху, певного процесу, у випадку Рябчукової книжки – процесу розвитку української нацiональної iдентичности в його найрiзноманiтнiших вимiрах: iдеологiчному, ментальному, психологiчному... «Tyle Riabczuka», як сказали би поляки. Себто йтиметься менi не про змiст книжки (тим більше, що її в Українi увагою не оминули), а про переклад, з’явлений торік накладом одного з найповажнiших польських видавництв – кракiвського Товариства авторiв i видавцiв наукових праць «Universitas».

Вiдстань мiж кириличним i латиничним написанням слова «Україна» є полем, де безроздiльно панує переклад, i не тiльки з однiєї етнiчної мови на iншу. Запозичивши в Рябчука концепт «буття помiж», можна використати його задля окреслення онтологiчного статусу перекладу як перебування мiж мовами, лiтературами, культурами – таке собi, перефразовуючи Гайдеґера, Zwischensein. І останнє щодо заголовка – в ньому фiгурує також досить претензiйне словосполучення «мова полiтики». З тим же успiхом можна було б ужити формулювання «полiтика мови». Микола Рябчук не полiтик, та й апелює радше до висловлювань науковцiв (iсторикiв, соцiологiв, полiтологiв), нiж публiчних полiтикiв, проте зайве сперечатися, що всi цi висловлювання належать до одного й того ж дискурсу. («Всi твої, мої чи вашi деннi справи, нiчнi справи – то все справи полiтичнi» – зiронiзувала колись Шимборська.) До того ж, прихилiмося до теорiї, що не ми говоримо мовою, а мова говорить нами – до цього висновку незалежно один вiд одного прийшли ще в сiмдесятих згаданий уже Гайдеґер i ще не згаданий Жан-Жак Лесеркль.

Але це теорiї, а от як вони впливають на переклад? Загальнi настрої перекладачiв, скептично налаштованих щодо теоретизування, передає польська дослiдниця Анна Леґежинська. Прагнучи поглянути на перекладацьку практику в аспектi новiтнiх фiлософських теорiй, вона запитує: чи є ми свiдками перелому? І вiдразу ж дає готову вiдповiдь: «У теорiї лiтератури це, безперечно, так. У теорiї перекладу – правдоподiбно. У перекладацькiй практицi – можливо». Всього-на-всього.

Вiдповiдна теорiя потребує вiдповiдної практики – хоч як банально це звучить. Показовою тут була епоха нiмецького романтизму: Гельдерлiнова практика перекладацького очуження (verfremdend) виявилася взiрцевою реалiзацiєю постулатiв Гумбольдта й Шляєрмахера. Герменевтична традицiя романтичного перекладу триває i в XX столiттi, але її послiдовники Вальтер Беньямiн i Джордж Стайнер виявляються екзотичними фруктами в супермаркетi новiтнiх iдей i методiв. І, що характерно, iдеал перекладу, сформульований у класичному текстi Беньямiна «Завдання перекладача», далеко не вiдповiдав реалiзацiї – його власнiй версiї Бодлерових «Паризьких картин», до яких, власне, служив передмовою. Далi – бiльше: хрестоматiйний переклад Гарi Зона, який вiдкрив Беньямiна англомовному свiтові, змусив автора говорити щось протилежне тому, що вiн мав на увазi в ориґiнальному текстi (на цьому детальнiше спинявся Пол де Ман).

Проте десь теорiя та практика мали знову зiйтися. 1976 року в США виходить переклад «Про граматологiю» Дериди. Багате на етимологiчнi асоцiяцiї й жартiвливе слововживання фiлософа вимагало вiдповiдного тлумачення, яке було вiдтворене в перекладi за рахунок мiжмовної англо-французької словесної гри (треба визнати, зрозумiлої лише для бiлiнґвiв). Це започаткувало поширення у Штатах так званого необуквалiзму в перекладi. А коли на кiнець XX столiття перекладознавчi студiї пiсля...

Про автора

Долучіться до дискусії!

Зображення користувача Гість.
Щоб долучитися до обговорення цього матеріялу, будь ласка, увійдіть до свого профілю у Спільноті «Критики» або зареєструйтеся!

Просимо звернути увагу на правила та очікування від дискусії у Спільноті.

Опубліковано у часописі