Від редакції

Червень 2010
Вважаєте відгук корисним?
Підтримати
0
79 переглядів

Цей спеціяльний випуск «Критики» присвячено перемінам, що відбувались у Польщі – в її політичному, інтелектуальному та культурному житті – впродовж останнього двадцятиліття, після краху комунізму та ялтинського порядку, який іще чверть століття тому багатьом здавався непорушним. Один із авторів цього числа назвав цей період «довгим двадцятиліттям»: це неминуче викликає асоціяції з міжвоєнним двадцятиліттям 1918–1939 років – із його безперечними досягненнями у культурному й інтелектуальному житті молодої Польської держави, а також і політичними суперечностями, притаманними цьому часу. Критичний огляд перетворень і досягнень у найновішій польській культурі загалом та візуальному мистецтві зокрема дають статті Боґуслава Бакули та Пьотра Косєвського відповідно; ілюструють їх майже три десятки репродукцій творів митців старшого, середнього та молодшого покоління – як-от Павел Альтгамер, Мірослав Балка, Ґжеґож Кляман, Ґжеґож Ковальський, Катажина Козира, Зоф’я Кулік, Збіґнєв Лібера, Ярослав Модзелєвський, Дорота Нєзнальська, Вільгельм Сасналь, Лєон Тарасевіч, Пьотр Уклянський, Юзеф Шайна та інші. Уважний читач безумовно помітить, що це перша така широка презентація сучасного польського мистецтва на шпальтах «Критики».

Двадцята річниця повалення режиму, хоч і формально була урочисто відзначена, не стала однак нагодою по-справжньому осмислити здобутки III Речі Посполитої та її громадян: успішну економічну та адміністраційну реформу, вступ у НАТО й Европейський Союз (2004), подолання кризи тощо. Увагу громадської думки заполонили поточні політичні суперечки не тільки щодо актуальних подій політичного життя, але й щодо оцінки минулого. Однією з центральних тем публічних дебатів стала «історична політика», запроваджена після виборчої перемоги партії «Право та справедливість» Ярослава Качинського (2006). Чимала частина інтелектуальної еліти піддала критиці саму основу тієї політики (цим питанням присвячено статті чільних учасників інтелектуальних дебатів соціолога Павла Спєвака та політолога Алєксандра Смоляра). І все-таки, згідно з результатами опитувань громадської думки, роль історичної пам’яті у громадському житті помітно зросла саме після вступу до ЕС.

Утім, добір статтей і есеїв для цього числа зумовлено не тільки річницею незалежности й рефлексією над роллю Польщі у поваленні комуністчного режиму (див., приміром, огляд Влодзімєжа Марціняка), але й подіями, які поклали на цьому ювілеї відбиток скорботи («Вулкан жалоби» Тадеуша Домбровсього). Кілька текстів охоплює і період, який передував перетворенням на зламі 1980–1990-х: а саме статті Марціна Кулі про «Солідарність» та Іренеуша Кшемінського про Лєха Валенсу. На окрему увагу заслуговує есей Лєшка Колаковського з 1971 року, що з ним пов’язують виникнення демократичної опозиції у Польщі. Місце Колаковського як філософа та інтелектуального лідера опозиції аналізує Єжи Єдліцький, знавець інтелектуальної історії Польщі. Знаковій постаті польської опозиції, леґендарному Яцкові Куроню, роль якого у польсько-українському порозумінні важко переоцінити, присвячено допис Андрія Павлишина. Про діялог політиків та істориків ідеться в статтях двох авторів, які самі зробили в нього вагомий внесок: публіциста Мирослава Мариновича й історика Ґжеґожа Мотики.

Відносно мало місця у цьому числі посіла інтелектуальна та політична спадщина Єжи Ґедройця. Відданий читач «Критики», сподіваємося, не докорятиме редакції у недостатній увазі до постаті редактора «Культури», адже саме він став головним героєм критиківського видання «Европа – минуле і майбутнє», а також численних публікацій на наших шпальтах упродовж останнього десятиліття. Зрештою, читачі електронної версії цього випуску на сайті «Критики» (www.krytyka.com) зможуть прочитати і текст доповіді Леоніда Зашкільняка «Єжи Ґедройць: від стереотипів до нового мислення» на Міжнародній конференції з нагоди 90-ліття союзу Юзефа Пілсудського та Симона Петлюри «Станція Незалежність», що її зорганізували у травні 2010 року Центр польських і европейських студій Києво-Могилянської академії й амбасада Республіки Польщі в Україні спільно з Інститутом національної пам’яті та Інститутом історії України НАНУ (при цій нагоді дякуємо організаторам за дозвіл умістити на сайті цю доповідь і сповіщаємо, що повністю матеріяли конференції вийдуть друком наприкінці 2010 року). Слід завважити, що Ґедройцева спадщина і далі є важливим контекстом найновіших польських публічних дебатів. Декотрі публіцисти озвучують ідею певної частини політичного класу: слід відмовитися від, мовляв, неактуальної політичної концепції заради того, що визначається як Realpolitik. Натомість прихильники дотеперішньої східної політики, спертої на концепції, що їх упродовж повоєнного півстоліття випрацювала редакція паризької «Культури», дотримуються думки, що державному інтересові Польщі відповідає безоглядна підтримка незалежної демократичної української держави. Найближчий час покаже, яким стане обличчя польської східної політики.

За редакцію – Оля Гнатюк,

Варшава–Київ

Автори
Категорiї: 

Вважаєте, що матеріял, який ви тепер читаєте у відкритому доступі, цікавий, важливий та потрібний?

Ми - неприбуткова громадська організація. Підтримайте наших авторів та працівників редакції, передплативши друковану чи електронну «Критику», або зробивши посильну пожертву!

Українська та англійська версії «Критики» гідно представляють Україну у світі. Долучіться до наших зусиль своїм дієвим внеском!

Долучіться до дискусії!

Зображення користувача Гість.
Щоб долучитися до обговорення цього матеріялу, будь ласка, увійдіть до свого профілю у Спільноті «Критики» або зареєструйтеся!

Просимо звернути увагу на правила та очікування від дискусії у Спільноті.

Опубліковано у часописі