Від імперії до імперії

Грудень 1999
Вважаєте відгук корисним?
Підтримати
0
25 переглядів

Michel Heller. Histoire de la Russie et de son empire. – Paris: Plon, 1997.

Михаил Геллер. История Российской империи: В 3-х томах. – Москва: МИК, 1997.

1.

Зауваження Річарда Пайпса щодо «Історії російської імперії» Михайла Геллера видаються гідними наслідування: вони прозорі й компетентні. А проте мають ваду, яка знижує вартість критичних висновків американського історика. Він є автором «Росії царів», чудової праці, котра, втім, розглядає історію імперії далеким від звичного способом: це не лінійна оповідь про чергові етапи цієї історії, а нарізний аналіз еволюції та зміцнення окремих прошарків та станів, інституцій, господарчих механізмів і адміністративних структур, які надали Росії її форми. Цей метод огляду та викладу Пайпс вочевидь уважає універсальним і з цього пункту бачення критикує Геллерову працю, яка описує історію Росії хронологічно, послідовно, тож на позір традиційно, хіба тільки – дрібниця – дає читачеві погляд цілком відмінний від знаних дотепер версій. Отже, судячи Геллера, проф. Пайпс по суті захищає винятковість власного методу. Намір цей зрозумілий, але якось не на місці, бо різниця між методами обох істориків очевидна, що є причиною непорівнянності двох книжок.

Закиди, що їх Пайпс робить Геллерові, здебільшого слушні, коли йдеться про деталі. Можна додати до них такі ляпсуси, як твердження, що Україна (і то в середині XIX століття) була роздерта на три частини між Росією, Австрією та... Прусією. Ясна річ, це пояснюється передчасною смертю автора, який не встиг вичитати коректу – й недбалістю московського видавництва.

Деякі з тих закидів не мають належних підстав. Так, наприклад, стоїть справа із зауваженням Геллерові, що «кількість німців на царській службі Росії значно завищено». Щоб переконатись у протилежному, досить звернутися до статистики, яку навів Томаш Масарик у своїй праці «Russland und Europa» (Ієна, 1913). Хибним здається також закид щодо нехтування селянським питанням і справою власності ґрунтів для розвитку країни. Просто Геллер воліє наголошувати ті особливості процесу, які вплинули на фатальні забобони щодо Росії, що й дотепер побутують і в самій країні, і на Заході.

Дещо дивує одна з найважливіших Пайпсових зауваг, – що Геллер, пишучи «історію імперії», хотів дати в руки нових керівників Росії різновид політичного путівника, а це має означати, що він вірить лише в реформи «згори». Такий закид від людини, що стала політичним радником президента Сполучених Штатів саме як історик, тобто знавець (і постачальник) прикладів із минулого, що можуть підперти поточні рішення, примушує замислитися. Подібно до тих, кому він давав поради, Пайпс мав би й сам вірити, що дослідження історії може придатися нам і в майбутньому, якщо маємо провідника – або путівник. Зрештою, «Росія царів» закінчується зітханням, яке вичерпує справу: «Якби більшовицькі вожді були більше начитані в історії, ніж у полемічних трактатах, вони, може, зуміли би передбачити такі наслідки».

Американський історик з осудом цитує Геллерові висновки з аналізу реформ Олександра II. Геллер у цьому місці (як і в багатьох інших) захищає погляд, що в Росії були і взагалі можливі «глибокі переміни». Натомість Річард Пайпс у своїй сугестивній праці провадить читача до висновку, що хід історії Росії наперед визначила величезна, ніде більше не знана матеріальна залежність, котра зробила росіян власністю їхніх володарів. Поступово всі класи позбулися права володіння, що змусило підданих сподіватися лише на ласку влади. Через те, згідно з Пайпсом, історія Росії є «боротьбою груп інтересів поміж собою і ніколи проти держави». Головна риса устрою Росії – його патримоніальність. Пайпс красномовно захищає цю тезу, винахідливо й точно цитуючи силу-силенну декретів, указів, а понад усе – наводячи факти, які свідчать про тривкі наслідки цієї політики, яку послідовно застосовували обидві династії та...

Про автора

Долучіться до дискусії!

Зображення користувача Гість.
Щоб долучитися до обговорення цього матеріялу, будь ласка, увійдіть до свого профілю у Спільноті «Критики» або зареєструйтеся!

Просимо звернути увагу на правила та очікування від дискусії у Спільноті.

Опубліковано у часописі