Вічний поклик соціялістичного реалізму

Вересень 2008
Вважаєте відгук корисним?
Підтримати
8
629 переглядів

Мария Литовская. «Наследие социалистического реализма в современной российской литературе: формы бытования». Переклала з російської Катерина Демчук за рукописом.
Статтю написано на основі доповіді, виголошеної на міжнародному науковому семінарі «Ідеологічні та естетичні стратегії соцреалізму» (10–12 червня 2008 року, Київ, Інститут літератури ім. Шевченка НАН України).

Соціялістичний реалізм був заданий совєтській літературі як готовий спосіб бачити, оцінювати й відображати дійсність[1]. Уже наприкінці 1930-х років, завдяки державному патронатові, метод «обріс» тривалою історією, що її совєтські люди розпочинали вивчати ще в школі; теорією, яка доводила природність його появи та вищість над іншими методами; і критикою, котра створила просту й жорстку систему критеріїв, що давала змогу швидко й непомильно стратифікувати поточний вітчизняний літературний процес. Тексти, створювані відповідно до цих критеріїв, упродовж десятиліття набули твердої структури й однозначного патосу, почалося масове виробництво однорідного художнього продукту. Позаяк соціялістичний реалізм було офіційно названо засадничим методом совєтської літератури, а будь-який новий твір розглядали з позицій нового методу, то широка читацька авдиторія сприймала його – і часто-густо сприймає дотепер – як єдиний притаманний совєтському мистецтву.

Насправді часові межі совєтського мистецтва значно ширші від періоду тотального панування соціялістичного реалізму: його засадничу роль у мистецтві обмежено серединою 1930-х – серединою 1950-х років. Пізніше, кількісно (наклади, аркуші, кількість назв, зокрема нових) не скоротившись, соціялістичний реалізм і далі існує найперше як інституційно підтримувана, але периферійна частина літературного процесу, бо від часів «відлиги» практично вся соціяльно авторитетна література постає поза рамками соціялістичного реалізму. Соціялістичний реалізм перетворюється для активного читача в соцреалізм, державно накинутий, передбачуваний і переважно малоцікавий[2].

Отож нескладні обрахунки показують, що вже понад п’ятдесят років тексти соцреалізму не є частиною живого літературного процесу. Очевидно, що в свідомості більшости постсовєтських читачів соцреалізм ніколи не був актуальною чи бодай обговорюваною з однозначно позитивним знаком художньою практикою. Він постає радше як щось неґативне: остогидле в школі – для старших поколінь, засуджуване як яскравий вияв тоталітарної епохи – для молодших[3]. Соцреалізм перетворився на своєрідний знак совєтського, вмістилище соціялізму чи тоталітаризму, а то й одного та другого вкупі, але в будь-якому разі можна говорити не так про реальне знання текстів, написаних у рамках цього методу, як про загальне уявлення про таку собі квінтесенцію соцреалізму, витворену з окремих (зазвичай авдіовізуальних: малярство, скульптура, кіно, пісні) вражень, а також із відгомонів апологетичних чи – навпаки – викривальних теорій і розборів давно або ж ніколи не читаних текстів.

У 1970–1980-х роках соц-арт[4], до якого можна зарахувати творчість поетів-іроністів (Іґорь Іртєньєв та інші) і Тімура Кібірова 1980-х років, зактуалізував соцреалізм. У цих текстах, основу яких становить аналіз репрезентованої ідеології тоталітарної держави, було здійснено художню деконструкцію соцреалістичного дискурсу, висміяно через пародіювання та перекомбінування його структурні елементи. У прозі ці завдання виконували, приміром, ранні тексти Владіміра Сорокіна, «Омон Ра» Віктора Пєлєвіна й інші. Але стильова обмеженість соцреалізму, різкі суспільно-політичні зміни у суспільстві призвели до того, що вже в 2000-х роках «совєтський» соц-арт сприймається як художній напрямок минулого, відмерлий, коли втратили актуальність явища, що їх він спародіював. Сьогоднішній соц-арт працює з іншими візуальними та вербальними об’єктами: рекламою й іншими постсовєтськими репрезентаціями сучасности.

У сучасній російській літературі, як і раніше, іноді з’являються тексти, закорінені в...

Про автора

Долучіться до дискусії!

Зображення користувача Гість.
Щоб долучитися до обговорення цього матеріялу, будь ласка, увійдіть до свого профілю у Спільноті «Критики» або зареєструйтеся!

Просимо звернути увагу на правила та очікування від дискусії у Спільноті.

Опубліковано у часописі