Вічне воскресіння минулого

Серпень 2003
Вважаєте відгук корисним?
Підтримати
0
713 переглядів

Душі моїй в мріях видається знову:

Пам’ятник живий ще, довго жити буде,

Він до нас приходить в традицію нову,

Пам’ятником другим покоління збудить.

Владислав Петкович Ді, «Пам’ятник» (1913)

 

Образ, який бачить у своїх мріях Владислав Петкович Ді напередодні Першої світової війни, образ пам’ятника, який виринає з царства колективного минулого сербів, аби «підготувати наше покоління до наступного пам’ятника», з’являється у його поезії, присвяченій битві за Косово. Поетична уява відчула один з основних механізмів, що постійно присутній у сербській культурі відтоді, як із небесних висот своєї середньовічної слави вона «впала» в рабство Османської імперії. «Нові традиції» наскрізь проникнуті мітологією Косова, мітологією, що вимагає від кожного серба віддати життя заради «пам’ятника», котрий потребує нових смертей, нових мучеників і нових пам’ятників. Після 1389 року до косовського міту додалася така мішанина патріотичної екзальтації та праведної ненависте до тих, хто спричинив «падіння» – турків, співвітчизників, котрі перейшли в іслам, сербських зрадників національної/націоналістичної справи, – що будь-які політичні маніпулювання з мітом можуть миттєво об’єднати людей навколо будь-якого лідера за умови, що він буде досить нерозбірливим у засобах, аби скористатися зі злости, з якою серби прагнуть помститися за історичну несправедливість, котрої зазнали у минулому.

28 червня 1989 року Слободан Мілошевич виголосив промову перед більш ніж мільйоном сербів, що зібралися відзначити ювілей битви за Косово, яку їхні пращури програли османському війську рівно шість століть тому. Ця промова, що її белградський тижневик «Nedeljne informative novine» (NIN) симптоматично назвав «Косово і єдність», ознаменувала поворотний момент у політичній кар’єрі Мілошевича і в долі вже нестабільної Соціялістичної Федеративної Республіки Юґославії та й, зрештою, – всього сербського народу, до якого звертався президент із нагоди цієї славетної події. Після косовської промови за Мілошевичем міцно закріпилася репутація одинокого сербського лідера, здатного звертатися до мас. Мрія про «братерство і єдність» у Юґославії завершилася пробудженням брутального та кривавого націоналізму, і серби знову опинилися перед боротьбою й стражданнями – саме до цього їх однозначно готувала мітологічно-історична спадщина. Скориставшися з гіперінфляції, дедалі нижчого рівня життя, безробіття – всього того, від чого страждали народи Юґославії після закінчення епохи Тіто, – Мілошевич (із допомогою Сербської Академії наук і мистецтв) відродив у Сербії культуру націоналізму. Значення тієї промови, пересипаної алегоріями, в яких колишні події в Косові стали натяком на нинішні проблеми Юґославії та Сербії, полягало в тому, що, відкривши старі національні рани на тілі народу, Мілошевич звільнив величезну силу.

З допомогою цієї сили він розпочав спустошливу війну в колишній Югославії, вигадав різних національно та культурно «інших» (виступаючи проти них, можна стверджувати сербську національну ідентичність) і, зрештою, перетворив Сербію на міжнародну парію. Мілошевич почав свою промову з того, що пов’язав минуле з теперішнім, незважаючи на відстань між ними у шість століть. Він створив враження тяглої, неперервної ідентичности сербського народу, яку можна знайти у міті про Косово:

Па цьому місці у серці Сербії, на Косовому полі, шість століть тому, цілих шістсот років тому, відбулася одна з найбільших тогочасних битв. <...> Через соціяльні обставини святкування цього великого шістсотрічного ювілею припадає на рік, коли через багато років, багато десятиліть Сербія повернула собі державну, національну й духовну цілісність.

На...

Про автора

Долучіться до дискусії!

Зображення користувача Гість.
Щоб долучитися до обговорення цього матеріялу, будь ласка, увійдіть до свого профілю у Спільноті «Критики» або зареєструйтеся!

Просимо звернути увагу на правила та очікування від дискусії у Спільноті.

Опубліковано у часописі