Віч-на-віч із новим суспільством

Травень 2006
Вважаєте відгук корисним?
Підтримати
0
110 переглядів

Аналізувати підсумки завершених виборів – справа набагато привабливіша, ніж прогнозувати їх. Усе, що мало відбутися, відбулося, і залишається вигадати для нової даности переконливе пояснення.

Способи післявиборного коментування бувають різні. Політолог ретельно вивчатиме контури майбутнього політичного ландшафту, шукаючи доречну описову парадигму. Соціолог намагатиметься вловити в соціяльних характеристиках електорату-2006 вектор суспільного розвитку, занурюючи в гущу виборчої інформації соціологічний інструментарій. Журналіст зробить акцент на особистих враженнях, запрошуючи читача до емоційного співпереживання. Для ґрунтовних наукових розвідок іще зарано – тож саме особистим враженням я й віддам перевагу, але уникаючи обтяжувати читача власними емоціями, від яких, також будучи виборцем, не почуваюся вповні вільним.

Безперечно, кожен із кількох найгучніших результатів парламентських перегонів – успіх блоку Юлії Тимошенко, невдача «Нашої України», нищівні програші КПУ та блоку «Не Так!» – цікавий і навіть симптоматичний, та крім них, вибори вказали на ще деякі варті уваги тенденції суспільно-політичного розвитку. Щоб увиразнити їх, порівняймо щойно завершені вибори з попередніми – президентськими перегонами 2004 року. Тодішня виборча кампанія та її вислід – феномен Майдану – найдужче впливали на нинішню. Про це свідчать і тривка присутність у масовій свідомості, у дискурсах ЗМІ та політиків колірної дихотомії «помаранчеве – біло-блакитне», й активне використання гасел «за» і «проти» Майдану в передвиборній аґітації, й окреслення нинішніх виборів як «четвертого туру» президентських. Події виборчої кампанії 2004 року, як і можна було очікувати, схилили прибічників Віктора Януковича розглядати нинішні парламентські вибори як реванш. Тому доречно порівняти сумарні кількості набраних обома таборами голосів1. Сили, що апелювали до «Майдану» (БЮТ, «Наша Україна», СПУ, блок Костенка і Плюща, «Пора»-ПРП, блок Юрія Кармазіна, ВО «Свобода»), загалом набрали 46,24% (Ющенко у «третьому турі» президентських виборів – 51,99%), а сили «анти-Майдану» (Партія реґіонів, ПСПУ, «Не Так!», «За Союз») – 36,26% (Янукович, відповідно, мав 44,19%). Без уваги доводиться залишити голоси, віддані за партії, що позиціонували себе поза цими двома протиборчими силами, хоча, зрозуміло, півтора року тому більшість нинішнього їхнього електорату віддала голоси чи то за Януковича (КПУ), чи то за Ющенка (блок Литвина, «Віче», «зелені» тощо), – проте на оцінку загальних тенденцій це не вплине.

Отже, як бачимо, різниця між двома основними електоральними групами трохи побільшала на користь «помаранчевих» сил: 51,99% проти 44,19% в грудні 2004-го й 46,24% проти 36,26% нині. На тлі начебто «економічної катастрофи», про яку невтомно говорили представники Партії реґіонів, та істотного розпорошення «помаранчевих» сил на виборах і їхніх взаємних звинувачень, зокрема в корупції, – цілком певне свідчення привабливости й тривкости ціннісного комплексу, який отримав назву «ідеали Майдану».

Ті ж таки цифри показують досить низьку динаміку змін електоральних симпатій упродовж 14 місяців. У боротьбі за електорат іншого політичного табору жодна з провідних політичних сил успіху не мала. Не досягли його й партії, що подавали себе як «третю силу»: пом’якшити поляризацію електорату вони зуміли дуже малою мірою.

У зв’язку з цим варто торкнутися апокаліптичних міркувань про «розкол України» з притаманним їм виразним рудиментом суспільної свідомости радянських часів: підсвідомим прагненням «єдиномислія». У рамках радянського дискурсу вибір на користь іншої політичної сили справді сприймається майже як злочин або віровідступництво. А тимчасом тривка прихильність реґіону до «своєї» політичної сили не рідкість у цілком стабільних...

Про автора

Долучіться до дискусії!

Зображення користувача Гість.
Щоб долучитися до обговорення цього матеріялу, будь ласка, увійдіть до свого профілю у Спільноті «Критики» або зареєструйтеся!

Просимо звернути увагу на правила та очікування від дискусії у Спільноті.

Опубліковано у часописі