Весь цей блюз

Травень 2006
Вважаєте відгук корисним?
Підтримати
2
170 переглядів

Світлана Поваляєва. Оріґамі-блюз. – Львів: Кальварія, 2005.

Тарас Прохасько. З цього можна зробити кілька оповідань. – Івано-Франківськ: Лілея-НВ, 2005.

Іздрик. АМ™. – Львів: Кальварія, 2005.

Таня Малярчук. Ендшпіль Адольфо або Троянда для Лізи. – Івано-Франківськ: Лілея-НВ, 2005.

 

Коли читаєш «Оріґамі-блюз» Світлани Поваляєвої, гостро відчуваєш малопридатність усіх підвладних тобі інтерпретаційних стратегій. І не тому, що твої не раз випробувані герменевтичні знаряддя зненацька перестали функціонувати як слід, а тому, що Поваляєва погано надається на роль об’єкта влади. Адже кожна хай там яка толерантна спроба зрозуміти закінчується для герменевта спробою пояснити, отже, спробою оволодіти автором і зробити його та його твір «своїми». Однак перші ж несміливі інтенції в напрямку герменевтичного шлюбу з Поваляєвою розбиваються вщент на першій-таки сторінці її тексту, спіткнувшись об нікомуненалежне гасло, може, пересторогу для велелюбного читача, власне, об один з епіграфів:

Кама Сутра радить ніколи не одружуватися з такими, як вона – лінивими, брутальними, неохайними, ревнивими, розбещеними, хтивими. Вона найгірша з жінок принаймні з однієї причини: ЇЙ В СОБІ ДОБРЕ!

Поваляєвій добре в своєму брутальному, неохайному, хтивому тексті – і що ти їй/текстові за це зробиш, коли чужа самодостатня насолода не потребує коментарів, виправдань чи засуджень, вона, власне, засадничо не потребує свідків або причетних. Якою тут може бути роль читача, хоч семантичного, хоч семіотичного? Єдиний вихід із такого не зовсім зручного становища (тобто з відсутности власного становища, бо ж Поваляєва не передбачила місця для читача, усім насолодившись сама) – це вхід. Слід увійти в Поваляєву, наперед відмовившись від намагань заволодіти нею або принаймні відкраяти для себе ласий шматочок смислу. Поваляєва – це процес словесного блюзу, йому можна віддаватися, його можна смакувати, не розуміючи при цьому.

«Оріґамі-блюз» – це конґломерат випадкових компонентів, еклектичне видовище однієї пост-інтеліґентської (тобто люмпенізованої) свідомости. Жінка з абсолютно невдалим ім’ям Мрія, на якому затинатимешся аж до кінця читання як на настирливій друкарській помилці (бо внутрішній текстовий редактор щоразу послужливо пропонуватиме «Марію»), яку Поваляєва описує у вкрай невідповідний спосіб – від третьої особи, хоча цей рудиментарний прийом (і аж ніяк не пастиш) виглядає в такому тексті невиліковним анахронізмом. Чому вона боїться сказати «я», коли весь «Оріґамі-блюз» протікає як суто приватна секреція? навіщо описувати власні сни (нудні, затяжні, депресивні) або наркотичні глюки (такі самі, як сни) від третьої особи? хто цей усевідущий автор, який не дає нам стати Поваляєвою (або нехай там «Мрією») вповні?

Якби Поваляєва не була такою спонтанно-процесуальною та водночас скованою анонімною третьою силою, вона неодмінно прислухалася би до внутрішніх законів обраного жанру, до голосу першоджерел. А вони (хоч як дивно бачити їх у тексті, на третину складеному з обсценної лексики) нуртують із давньої японської прози, з усіх цих «Нотаток з келії» і «Нотаток з нудьги» (цитата з яких є першим епіграфом до «Оріґамі-блюзу», натякаючи, відсилаючи тощо). Адже одним із неписаних правил дзуйхіцу була відсутність сюжету, імпресіоністське письмо «вслід за пензликом», далеке від будь-якої телеології споглядання всього, що хаотично спадає тобі на думку. Підсвідомо очікуєш, що Поваляєва «пензлюватиме» свої дани (деякі з них не більші за SMS), революційно занулювавши багатотонну европейську традицію зв’язувати все докупи. Адже одразу помітно, що «Оріґамі-блюз» анархічний, бунтівливий, спрямований...

Про автора

Долучіться до дискусії!

Зображення користувача Гість.
Щоб долучитися до обговорення цього матеріялу, будь ласка, увійдіть до свого профілю у Спільноті «Критики» або зареєструйтеся!

Просимо звернути увагу на правила та очікування від дискусії у Спільноті.

Опубліковано у часописі