Великий російський роман

Листопад 2014
Вважаєте відгук корисним?
Підтримати
0
717 переглядів

За дев’яності роки історичні романи, написані на вітчизняному матеріялі, посіли одне з найчільніших місць на книжкових полицях, у кіосках і на розкладках великих міст Росії, в колі масового читва росіян. Певна частина цього літературного масиву склалася з дореволюційної історичної романістики й еміґрантської словесности минулих років, перевиданої, а частіше — вперше опублікованої в СССР у період «гласности» і пізніше (крім не раз публікованих у совєтські часи Міхаіла Заґоскіна, Івана Лажечнікова, Ґріґорія Данілєвського, це дореволюційні романи Даніїла Мордовцева, Ніколая Ґейнце, еміґрантська проза Марка Алданова, Петра Краснова, Івана Лукаша та інших, — їх тут не розглядатимемо). Іншу частину становлять досить постійні у той же період перевидання вже власне совєтської історичної прози 1920–1970-х років, про які йтиметься далі. Та переважну частину цієї книжкової Атлантиди, яка за минуле десятиліття на очах колишніх читачів постала з небуття і виринає тепер перед читачем-перехожим, «людиною з вулиці» на будь-якому міському розі, становлять нові історичні твори теперішніх авторів, — вони і є головним предметом цього есею.

У 1990-х роках серію «Таємниці історії у романах» було започатковано в одному з найпотужніших приватних видавництв Росії «Терра». Бібліотечки «Росія. Історія в романах», «Государі Русі Великої», «Романови. Династія в романах», «Сподвижники та фаворити», «Історія вітчизни у подіях та долях», «Віра», «Вожді», «Великі», «Росія. Історичні розвідки», «Душа Росії» та багато аналогічних почали друкувати столичні приватні видавництва «Армада», «Лексика», «Центрполиграф», «Астрель», «Русскій миръ» і багато інших. Відтак історичні романи російських авторів посіли одне з перших місць за популярністю у читацького загалу. Згідно з даними репрезентативного опитування, що його провів Всеросійський центр вивчення громадської думки (ВЦІОМ) 2000 року, 29% опитаних дорослих росіян зазвичай воліють читати і найчастіше з-поміж інших жанрів читають «детективи», 24% — «любовні романи» і стільки ж — «історичні романи, книжки з історії». При цьому частки шанувальників детективів і любовних романів порівняно з 1997 роком, коли спостерігали найвищий злет читацького інтересу до цих жанрів, сьогодні дещо скоротилися (з 32 до 29% і з 27 до 24% відповідно), тоді як середній показник вагомости історичної прози для масового читача залишається стабільним.

Такі, як ці, сплески письменницького та читацького інтересу до фікційного уявлення історії «за правилами» романної оповіді у вітчизняній культурі вже траплялися, хоча їхній масштаб і характер були зовсім інші. Скажімо, російська словесність переживала бурхливий злет історичного роману в 1830-х і 1870-х роках — на стрижневих пунктах формування національної літератури як найважливішої частини культурного надбання країни (умовно кажучи, в «пушкінський» і «толстовський» періоди літературного розвитку). Якщо говорити у загальнішому соціологічному плані, то за таких обставин, у період запізнілої, і саме тому пришвидшеної модернізації суспільства, відповідної радикальної перебудови його смислових орієнтирів провідні групи суспільства чи групи-претенденти на лідерську роль у ньому часто-густо переносять свої уявлення про краще й істинне, про...

Про автора

Долучіться до дискусії!

Зображення користувача Гість.
Щоб долучитися до обговорення цього матеріялу, будь ласка, увійдіть до свого профілю у Спільноті «Критики» або зареєструйтеся!

Просимо звернути увагу на правила та очікування від дискусії у Спільноті.

Опубліковано у часописі