Велика міґрантська родина

Грудень 2015
Вважаєте відгук корисним?
Підтримати
1
457 переглядів

Слова «переселенці», «міґрант», «міґрація» впали на нас, як метеорит із неба. Ще два роки тому для більшости вони асоціювалися радше з африканськими біженцями на кораблях-потопельниках. А тим часом усі ми — міґранти. У найкращому випадку — діти або онуки міґрантів; в особливо щасливих, але рідкісних випадках — нащадки тих, хто хай ніколи і не залишав місць, де народився, але жив у світі, понівеченому безперервними переселеннями. Адже СРСР, в якому права на свободу пересування було позбавлено всіх без винятку громадян, був країною безпрецедентної міґрації.

За все XVIII століття Англія, Голандія, Іспанія і Португалія разом узяті вивезли з Африки приблизно стільки ж рабів (близько чотирьох з половиною мільйонів), скільки Сталін депортував селян під час розкуркулювання. На будови перших п’ятирічок з усіх усюд країни звезли 21 мільйон «добровольців». У 1940–1941 роках із областей, які відійшли до СРСР після встановлення нового кордону з Польщею, до Казахстану, Сибіру і на Далеку Північ було вивезено 1 мільйон 200 тисяч польських громадян. До 1942 року туди ж відправили майже півтора мільйона радянських громадян — німців за національністю. А були ще довоєнні етнічні заслання, була депортація цілих народів під час війни, були повоєнні депортації сімей українських «бандитів» і балтійської «контри». Була, зрештою, компенсаційна міґрація.

Інфернального perpetuum mobile переселень не зупинили і після смерти Сталіна. У хрущовські та брежнєвські часи примусові депортації змінили на масові міґрації за так званими оргнаборами і багатьма іншими хитрощами паспортного режиму.

До 1990 року три чверти громадян величезної країни у віці тридцяти років жили не там, де народилися. Щорічно близько 20 мільйонів радянських людей змінювали місце проживання. «Середньостатистична» радянська людина протягом життя переїжджала шість разів.

* * *

Заслання, яке леґітимізували наприкінці XVI століття, у Росії віддавна було найпоширенішим способом кримінального покарання та політичних репресій. Радянська влада не стала порушувати традицій і практично одразу, навіть не встигнувши як слід утвердитися в окремій нещасній країні, почала відправляти людей на заслання.

Уже 1918 року Наркомзем видав циркуляр № 13, який пояснював, як правильно виселяти колишніх поміщиків. У 1918– 1921 роках поодинці, сім’ями й цілими станицями висилали козаків.

29 вересня 1922 року у свій перший рейс вирушив «Філософський пароплав». Назву узагальнено, і вона позначає не судно, а репресивну акцію, коли з Петрограда до Штетина було вислано понад 160 науковців, педагогів, письменників на борту двох німецьких пасажирських кораблів «Oberburgermeister Haken» (29–30 вересня) і «Preussen» (16– 17 листопада). Приблизно у той самий час такі ж пароплави вирушали від причалів Одеси та Севастополя, а з Москви потяги відвозили вигнанців до Латвії та Німеччини.

Ніхто з пасажирів «Філософського пароплава» (чи то пароплавів) ніяк не завинив перед радянською владою. І в цьому полягала перша принципова відмінність радянських депортацій від царських заслань. Вони відбувалися за логікою царя Ірода: треба перебити всіх Вифлеємських немовлят, оскільки надійшов сигнал, що серед них може бути один, який, досягнувши повноліття, стане опозиціонером.

<…> У випадку воєнних ускладнень <…> усі ці непримиренні й невиправні елементи виявляться військово-політичною аґентурою ворога. І ми будемо зобов’язані розстрілювати їх за законами війни. Ось чому ми воліємо на цей момент, у розмірений період, вислати їх завчасно. І я висловлюю сподівання, що ви не відмовитеся визнати нашу далекоглядну гуманність, —

пояснював згодом Лєв Троцький в інтерв’ю американській журналістці Анні-Луїзі Стронґ.

...

Про автора

Долучіться до дискусії!

Зображення користувача Гість.
Щоб долучитися до обговорення цього матеріялу, будь ласка, увійдіть до свого профілю у Спільноті «Критики» або зареєструйтеся!

Просимо звернути увагу на правила та очікування від дискусії у Спільноті.

Опубліковано у часописі