Василь Стус і смерть: тридцяті роковини смерти поета

Вересень 2015
Вважаєте відгук корисним?
Підтримати
0
701 переглядів

Василь Стус і смерть: складна, різнобічна тема. Окрім цілком зрозумілих і необхідних жалобних заходів, без яких не обходяться роковини такого штибу, для критиків і пересічних читачів такі дати можуть стати нагодою переглянути свій критичний підхід (а також індивідуальне, особисте ставлення) до таких значущих фігур, які формують суттєву частину їхнього культурного й інтелектуального життя. Що означає для нас смерть Стуса через тридцять років після того трагічного дня? Чи ми сьогодні здатні зрозуміти людський і творчий спадок поета? Який зв’язок між реальною смертю Стуса і образом смерти, що постійно, ба навіть нав’язливо трапляється в його поезії? Це лише декілька питань, які варто порушити, щоб гідно вшанувати тридцяті роковини поетової смерти. Ці три питання будуть ключовими у моїх роздумах про смерть Стуса і тему смерти в його творчості, і я приділю особливу увагу третьому запитанню.

Із (більш-менш комфортного) погляду сьогодення важко не інтерпретувати фізичне знищення Стуса, до якого вдався агонізуючий совєтський режим, як вияв ірраціонального, майже садистського гніву проти незламного дисидента, чия підривна політична влада була, однак, не такою жахаючою для совєтської машини. Символічну загрозу обезличувальній люті совєтської ідеології становив радше особистий бунт Стусової совісти. Утім, що у Стусовій смерті не перестає вражати, то це її неймовірна хронологічна близькість до наших днів. Це навмисне вбивство, цей добре продуманий акт відомсти стався занадто недавно, щоб залишитися всього-на-всього моторошним інцидентом минувшини.

В умовах болючого, незрозумілого і непередбачуваного сьогодення України тривожне сусідство Стусової смерти не може не правити за виразне попередження проти будь-якої спокуси політичних репресій чи культурної реґресії. Розглядаючи цю дату та її величезний символічний потенціял, ми, однак, мусимо намагатися не потрапити в пастку некритичної похвальби Стуса. Як протягом багатьох років не раз зазначали такі інтелектуали, як Марко Павлишин, Микола Рябчук і Юрій Бедрик, боротьба довкола інтерпретації Стусової спадщини є віддзеркаленням сучасного стану українських гуманітарних наук.

Переважання хвалебних, екстатичних прочитань Стусової біографії, вміло приправлених вирваними з контексту рядками його поезії, були прикметною рисою розвитку стусознавства впродовж багатьох років, що фактично підривало або принаймні сповільнювало виникнення по-справжньому наукової традиції літературної критики Стусової поезії. «Шевченкізація» Стуса, піднесення його на «іконостас» українських божеств, що деякі науковці помітили вже 1992 року, демонструє абсолютне незнання характерних рис і літературного доробку поета, і його особистости мислителя в усій своїй складності.

Звуження багатогранного поетичного світу і образности Стуса до української національної теми, притаманне більшості стусознавчих робіт, є чітким маркером незрілости й невідповідности чинного критичного підходу, не кажучи вже про ті доробки, в яких Стусову поезію вважають за корисний інструмент (sic!) для патріотичного виховання української молоді. Через тридцять років після смерти Стуса ми зіткнулися з фактом, що його питомо европейська, модерністська, інтелектуальна поезія все ще чекає і на заслужене визнання міжнародних науковців, і на конче необхідний перегляд наукових методологій в Україні загалом. Слід рішуче відмовитися від обмеження Стусового мистецтва єдиним, здебільшого націоналістично упередженим наративом як від прояву повної зневаги до складности й багатогранности поета. Стусове використання декількох літературних моделей і національних традицій, експерименти з різними поетичними мовами, а також непохитна відданість автономії літературного тексту заслуговують набагато більшого, ніж спрощенської похвальби любові поета до України. Тим паче, що Стус постійно застерігав самого себе і своїх читачів від спокуси дешевого (псевдо) патріотизму, що чітко зазначено в його «Таборовому...

Про автора

Долучіться до дискусії!

Зображення користувача Гість.
Щоб долучитися до обговорення цього матеріялу, будь ласка, увійдіть до свого профілю у Спільноті «Критики» або зареєструйтеся!

Просимо звернути увагу на правила та очікування від дискусії у Спільноті.

Опубліковано у часописі