Валенса і польська традиція

Червень 2010
Вважаєте відгук корисним?
Підтримати
0
56 переглядів

Певно, немає мови, якою не розповіли біографії Лєха Валенси*. Не лише в інтернеті, в якому можна знайти все або майже все. Немає, певно, й такої енциклопедії, де не було би статті «Валенса». Він і надалі дуже популярний у світі, хоча минуло двадцять років від падіння комунізму, а отже, від днів, які вписали Лєха Валенсу в перелік ста найважливіших постатей XX століття тижневика «Time». Ми напевно могли би знайти безліч таких списків, які містили би електрика з корабельні, сина теслі й лавреата Нобелівської премії миру 1983 року. Із цього списку його вже ніщо й ніхто не витре.

Однак для самих поляків біографія Лєха Валенси – безсумнівно передовсім завдяки його політичним противникам і особистим ворогам – стала неабияким викликом. Питання про те, чи був Лєх Валенса в похмурі роки після пацифікації робітників узбережжя аґентом «безпеки», чи ні, для багатьох заслонило його незаперечні заслуги перед визвольним, профспілковим суспільним рухом «Солідарність». А також його мужність і його здібності як суспільного діяча та політика.

Якби ставлення більшости поляків до Лєха Валенси, як його визначають соціологи, намалювати на графіку, воно матиме дивну форму. Бо «харизматичний лідер мільйонів робітників», як каже про нього «Encyclopedia Brittannica», здавалося б, давно втратив харизму, пронизливим доказом чого були програні вибори 1995 року – і то програні молодому представникові посткомуністів, вихованцеві ПОРП і ПНР. Утім, можна сказати, ця поразка все-таки не була нищівна: перевага Алєксандра Кваснєвського над Лєхом Валенсою становила ледве декілька відсотків (близько 3,5%). Щоправда, за дослідженнями CBOS (Центр дослідження громадської думки), політиком 1995 року поляки назвали Валенсу (14% опитуваних), проте складно було говорити про загальну, суспільну харизму президента, коли він залишав своє крісло. Якщо його харизма збереглася, то в колі гарячих прихильників, хоча ще в кінці 1995 та на початку 1996 року довіру до нього висловлювали близько 40% респондентів, яких опитував CBOS. Однак упродовж усього 1998-го та 1999 року довіра спадала. В січні 2000 року Валенсі довіряло 26% опитаних, а не висловлювали довіри аж 51%. У пізніші роки, аж до 2007 року, Валенса зник зі списку політиків, що їх оцінювали в дослідженнях CBOS. Він повернувся в січні 2008 року разом із підтримкою понад 50%, щоби рік по тому, в січні 2009 року опинитися на першому місці списку оцінюваних політиків.

Діяграма довіри та підтримки й недовіри та знеохочення виглядала би ще дивовижніше, якби пов’язати її з політичним контекстом. Бо годі сумніватися, що повернення Валенси на чільне місце в списку політиків – і то з найвищою довірою (63%) – пов’язано з посиленням обвинувачень і нападів на нього. Обвинувачень і нападів, що їх чинив політичний табір Лєха і Ярослава Качинських, бо саме їхнє коло, безсумнівно, найсильніше нападає на колишнього президента. Період правління «Права і Справедливости» був тим часом, що дуже зактивізував самого Валенсу, ба, повернув йому місце в рейтинґових списках політиків. Якщо обвинувачення і маніфестована ворожість частини політиків, котрі виконували важливі функції, так позитивно змінили суспільну оцінку Валенси, то, можливо, ота його колись така щедра харизма не зникла остаточно. Можливо, змінений і старший Валенса знову став кимось важливим, бо минуле стає важливим для покоління тих, хто брав участь у бурхливих перемінах вісімдесятих років і пам’ятає великий профспілковий рух «Солідарности». Якщо декілька років тому говорили про «ностальгію за пеенер», то, може, тепер з’являється ностальгія за «Солідарністю», і вона відновлює позитивний образ Валенси?

Хай би як там було, Валенса не перестає бути символом великої, демократичної переміни Польщі, яка поклала край зненавидженому,...

Про автора
Категорiї: 

Долучіться до дискусії!

Зображення користувача Гість.
Щоб долучитися до обговорення цього матеріялу, будь ласка, увійдіть до свого профілю у Спільноті «Критики» або зареєструйтеся!

Просимо звернути увагу на правила та очікування від дискусії у Спільноті.

Опубліковано у часописі