В українській мовній політиці все навпаки

Червень 2014
Вважаєте відгук корисним?
Підтримати
0
2403 переглядів

Українське мовознавство може бути цікавим із багатьох причин, і то не лише славістам. Однією з них є те, що український контекст доволі швидко і яскраво оприявнює те, що, мабуть, є особливо важливим для розуміння і української, і будь-якої іншої мови.

Традиційна мовознавча славістика зазвичай вивчає граматику і (щоправда, тепер уже тільки зрідка) історію слов’янських мов (на жаль, дедалі більше тільки російської), все ще схиляючись до певної абсолютизації своїх категорій, яка давно вже чужа суміжним гуманітарним наукам. Зокрема, це стосується виміру історичности слов’янських мов. Попри те, що на останніх більш-менш нормальних катедрах славістики студенти-русисти колись дізнаються про те, що російська літературна мова поволі поставала, щойно починаючи від реформ Пєтра I, вони зазвичай знайомляться лише з вельми спрощеною історією за схемою «від Пєтра Великого через Ломоносова й Пушкіна до наших днів». У найкращому випадку студенти чують щось про неабияку важливість церковнослов’янської мови в російськомовному контексті до XVIII століття та дискусії довкола церковнослов’янсько-російської диглосії, але загалом вони в різних «історіях російської літературної мови» мають справу з доволі некритичною телеологією, яка навчає, що все сталося саме так, як сталося, бо саме так і мало статися, і саме так було добре. Про те, у який спосіб російська мова стала мовою імперії, студенти славістики зазвичай можуть лише здогадуватися на підставі своїх краєзнавчих курсів, якщо вони є в їхніх університетах. Навіть на не менш цікаве питання, коли й як така надзвичайно «штучна» й при цьому доволі молода «літературна» мова, як російська, могла так успішно поширитися серед первісно неросійськомовних людей, студенти славістики у своїх мовознавчих підручниках зазвичай не знайдуть жодних відповідей.

Дослідникам української мови принаймні теоретично дуже допомагає те, що вони раз у раз мусять знаходити відповіді на доволі елементарні питання. Українських мовознавців постійно запитують, принаймні поза Україною:

Від якого часу можна говорити про українську мову? Хто її вживав? Коли з’явилася назва «українська мова»? Чи може існувати мова раніше, ніж її назва, яке значення взагалі мають назви мов? Чи те ж саме – «руський язик» і «русский язык»? Який узагалі зв’язок між народами/націями та мовами? Яку роль відіграють у мовних спільнотах такі чинники, як багатомовність чи зміна мов – в обох напрямках: з української на, скажімо, російську чи польську тощо або навпаки? Чи можна збагнути історію мови без певної обізнаности з історіями мов, із якими вона інтенсивно контактувала?

Відколи існує український стандарт, і що це означає? Хто для кого його створив, як і чому? Як його було поширено? Чому термінологія штучна? Як можна ставитися до співіснування різних (правописних тощо) норм мови? Чи це дивно, коли не всі люди в країні говорять, мовляв, «мовою цієї країни» – і не всі з тих, хто говорить, говорять стандартною мовою? Як узагалі ставитися до нестандартних різновидів мови і як поводитися щодо них? Навіщо взагалі існують стандартні мови, зокрема й українська? Чи корисно, коли всі громадяни певної країни знають одну спільну (бодай «державну») мову? Чи завжди треба вживати лише цю саму мову?

Далі: чому має сенс плекання власних, може, й «малих мов» (українська мова не є малою мовою завдяки мільйонам мовців і водночас таки є малою внаслідок її специфічного, завжди потенційно загроженого становища в сутичці з російською мовою), навіть коли певний мовець не гірше володіє нібито «великою мовою» (скажімо, російською, яка одночасно є великою мовою завдяки мільйонам мовців і водночас не є аж такою великою порівняно з комунікаційним потенціялом і обширом англійської)? І чому люди, так глибоко переконані, що певної мови (скажімо, української) взагалі «не було, нема...

Про автора

Долучіться до дискусії!

Зображення користувача Гість.
Щоб долучитися до обговорення цього матеріялу, будь ласка, увійдіть до свого профілю у Спільноті «Критики» або зареєструйтеся!

Просимо звернути увагу на правила та очікування від дискусії у Спільноті.

Опубліковано у часописі