В лабіринтах новочасного урбанізму

Жовтень 2010
Вважаєте відгук корисним?
Підтримати
0
776 переглядів

...Можна було би написати так, беручися за перо – тоді ще за перо! – кілька десятиріч тому. Всі назви кульгають, тож волію цю, най-неправдивішу, аби, од неї відштовхнувшись, піти за думкою, яка супроводжує, і далеко заводить, ледве не всі цікаві твори малярства – а з ними на виставках останнім часом сутужно. Але справді: виставка київської мисткині вразила навіть тих, хто давно стежив за її творчістю, – бо й вони не могли чекати од неї такого повороту. Автор, із яким довгі роки пов’язувалося саме поняття «української Аркадії», байдуже, що воно майже не артикулювалося – ні вголос, ні письмово, – раптом подав нам зразки справді «нового бачення», ще й на прикладі міста, що його ми маємо змогу спостерегти одразу за вікном. Принаймні, вийшовши за двері київської ґалереї «Дукат», де вона виставилася з Олексієм Аполлоновим, її чоловіком і теж непересічним художником, творчість якого – позбавлена різких поворотів, але позначена власним, приховано-напруженим ритмом – заслуговує на окрему розмову. Та не все одразу.

Олена Придувалова. На околиці міста
(із серії «Вокзали»; 2009, власність авторки).

Рух у просторі (із серії «Вокзали»; 2009).
Алея на Подолі (із серії «Вокзали»; 2009).
Останній тролейбус (із серії «Вокзали»; 2009).
Захід сонця (із серії «Вокзали»; 2009).
Центральний вокзал I (із серії «Вокзали»; 2009).
З вікна майстерні (із серії «Вокзали»; 2009).

Скажемо спершу: нашій столиці в малярстві водночас пощастило – і не дуже. З одного боку, барвисті збірники на кшталт «Києва в образотворчому мистецтві» призвичаїли нас до думки про його візуальну значущість, красу і стихійне, майже варварське багатство, яке пирскає з кожної пóри – і за кожної пори. Ще б пак: картини Сергія Шишка, Михайла Романишина, Юрія Химича, як і лінорити Олексія Фіщенка, малюнки Іларіона Плещинського (всіх не перелічиш, довелося обмежитися найвідомішими) з’явилися тоді, коли місто справді тонуло в зелені: про це сповіщають документальні примітки до художніх творів, як-от «Ранку» Ядвіґи Мацієвської – у зв’язку з забудовою Залізничного району, де 57% відведено під зелені насадження, тож Київ, «як вважають спеціялісти, є одним з найзеленіших міст світу». Насамкінець – кілька ґравюр на індустріяльну тематику, як для відчіпки, але домінують тут: парки, сквери, навіть собори, оповиті смарагдовими...

Про автора

Долучіться до дискусії!

Зображення користувача Гість.
Щоб долучитися до обговорення цього матеріялу, будь ласка, увійдіть до свого профілю у Спільноті «Критики» або зареєструйтеся!

Просимо звернути увагу на правила та очікування від дискусії у Спільноті.

Опубліковано у часописі