Узаємопов’язані чи маріонетки?

Жовтень 2014
Вважаєте відгук корисним?
Підтримати
6
880 переглядів

Evgeny Morozov. To Save Everything, Click Here: The Folly of Technological Solutionism. PublicAffairs, 2013.

Cole Stryker. Hacking the Future: Privacy, Identity and Anonymity on the Web. Overlook, 2013.

John Naughton. From Gutenberg to Zuckerberg: What You Really Need to Know About the Internet. Quercus, 2013.

Eric Siegel. Predictive Analytics: The Power to Predict Who Will Click, Buy, Lie, or Die. Wiley, 2013.

Viktor Mayer-Schönberger and Kenneth Cukier. Big Data: A Revolution That Will Transform How We Live, Work, and Think. Eamon Dolan/Houghton Mifflin Harcourt, 2013.

Alice E. Marwick. Status Update: Celebrity, Publicity, and Branding in the Social Media Age. Yale University Press, 2013.

Terence Craig and Mary E. Ludloff. Privacy and Big Data: The Players, Regulators and Stakeholders. O’Reilly Media, 2013.

На початку цього року, у рамках програми «Data to Decisions» («Від даних до рішень») із бюджетом 92 мільйони доларів, якою керує Аґентство передових оборонних дослідницьких проєктів (DARPA), Управління військово-морських досліджень почало оцінювати комп’ютерні програми, створені, щоб опрацьовувати товщу інформації, яка зберігається, продається і рухається через інтернет. Ці дані, якщо їх узяти вкупі, можуть передбачати соціяльні заворушення, терористичні атаки й інші події, що становлять інтерес для військовиків. Блоґові повідомлення, електронна пошта, твітер-стрічки, прогнози погоди, сільськогосподарські тенденції, фото, економічні дані, новини, демографія – всі ці частинки могли би зненацька скластися в один портрет, якби тільки існував відповідний алгоритмічний спосіб їх з’єднати.

Певна річ, інтернет було створено саме у DARPA ще наприкінці 1960-х років. Тоді його назвали ARPA, а нову технологію, яка уможливила пересилання пакетів інформації з одного комп’ютера на інший, – ARPANET. 1967 року, коли задумали ARPANET, комп’ютери були громіздкі, дорогі, повільні (за сучасними мірками), і їх мали переважно університети й науково-дослідницькі установи. І ні закон Мура – про те, що обчислювальна потужність подвоюється щодва роки, ні мікропроцесор, який був тільки-но у стадії розробки, іще не проклали персональним комп’ютерам шлях до домівок, шкіл та офісів.

Два десятиліття по тому молодий британський інформатик із Европейської ради з ядерних досліджень на ім’я Тим Бернерс-Лі шукав спосіб, який дасть змогу науковцям із ЦЕРНу, розкиданим по всьому світові, обмінюватися документами і пов’язувати їх. 1988 року, коли він задумав «усесвітню павутину», близько 86 мільйонів сімей мали персональні комп’ютери, проте тільки невеликий відсоток був онлайн. Побудована на відкритій архітектурі ARPANET, яка уможливила окремим мережам спілкуватися одна з одною, всесвітня павутина незабаром стала засобом обміну інформацією для інших користувачів і поза ЦЕРНом, і поза межами наукових кіл. Мережа ставала дедалі ширшою і складнішою зі щораз більшою кількістю вузлів та зв’язків. До 1994 року, коли всесвітня павутина зросла до десяти мільйонів користувачів, «трафік був еквівалентний щосекундному пересиланню всього зібрання Шекспірових творів».

...
Про автора

Долучіться до дискусії!

Зображення користувача Гість.
Щоб долучитися до обговорення цього матеріялу, будь ласка, увійдіть до свого профілю у Спільноті «Критики» або зареєструйтеся!

Просимо звернути увагу на правила та очікування від дискусії у Спільноті.

Опубліковано у часописі