Університет: криза ідентичности

Березень 2003
Вважаєте відгук корисним?
Підтримати
0
401 переглядів

Опис проблеми

Воля пізнавати є незаперечним фактом людського життя, але суспільне її інституювання відбулося доволі пізно, – принаймні, після виникнення держави. Школи й чесноти навчання з’являються там, де воля до влади вже сформувала державні структури. Тобто воля до знань вторувала інтересам влади і проявлялася почасти як окрема їхня форма.

В різних культурах і в різні часи вона набувала інституційної форми по-різному. Скажімо, в Китаї школи не перетворювалися на складніші установи, зберігаючи важливість стосунків «Учитель – Учень». На европейському Заході освітні інститути розвивалися інакше: освіта не тільки ставала ресурсом державного апарату чи механізмом отримання соціяльного статусу, а й сама набувала розвитку як певний апарат зі своєю ієрархією. Воля до знання, котре за своєю природою – у чистій найвищій формі – не має жодного утилітарного інтересу, крім власне пізнання, інституювалася у вигляді організації зі складною соціяльною ієрархію, яка вибудовувалася з претензією на походження з раціональної людської природи. Цей розвиток привів до появи університетів, що, маючи за ідеал «чисту науку», вільну зосередженість на пізнанні, водночас витворювали всередині себе складні академічні страти, встановлювали щоразу нові відносини з мінливими державою та суспільством. Західноевропейська культура породила університет як компроміс між різними партіями, церквою, суспільством і вимогою раціональности, і це час від часу давалося взнаки.

Зміни культурного контексту змінювали й формулювання цілей та способи леґітимації існування цієї інституції. У ХІІІ столітті щойно посталі европейські університети відіграли роль посередника у встановленні правил відносин між монархами, містами і церковними князями. У ХVI–ХVІІI століттях вони мали ознаки захисників певних конфесій, у ХІХ–ХХ стали закладами для формування «національної свідомости». Водночас вони прагнули зберегти власну мету – непрагматичне пізнання, сполучаючи її з мінливими кон’юнктурними цілями.

За вісім століть досвід европейського університету поширився світом і докорінно змінив інтелектуальні практики культур, які засвоїли його ідею та структуру центрально- і східноевропейських, азійських, африканських, американських. Цього не сталося б, якби не було вкоріненості університету в раціональну природу людини, – властивість, яка єднає спільноту homo sapiens у те, що називають людством.

Теперішня «криза ідентичности університету» не є чимось унікальним: змінена культурна ситуація знову кидає виклик усталеним інституціям, вимагаючи від них перетворень – зокрема й пошуку нової освітньої системи. Можна назвати це настанням інформаційної епохи чи стану постмодерну, можна, якщо подобається, говорити про глобалізацію – процес якісно щільнішого та систематичного поєднання роз’єднаних культур у єдине поле значень і цінностей. Ці терміни так чи так описують один і той самий факт – факт перетворення культури на всіх рівнях і зміни відносин між елементами досі більш-менш стало змінюваних знакових систем.

Одним з елементів, перегляду значення і цінностей якого погребує ситуація, є університет. Західні інтелектуали завважили це у 70-х роках XX століття. Зокрема, Ліотар у «Стані постмодерну» каже, що розвиток науки і культури, власне, й спричинив той «стан», для якого характерне визнання неефективности «метанаративного механізму леґітимації» (способу надання ваги тому чи тому культурному феномену з огляду на цінність «великої мети»). Цьому феноменові й завдячує свою кризу університет, леґітимований у ХІХ–ХХ століттях «традиційними » національними цінностями.

Наочніше криза університету як ідеї постала в наш час, що її зазвичай пов’язують із «викликами глобалізації». Про неї писало багато дослідників. Наведу головну тезу лише одного з них – Біла Ридинґса. Його книжка «Університет у руїні» збурила академічний світ у другій половині 90-х років, і навіть у майже герметично ізольованій академічній спільноті України її...

Про автора

Долучіться до дискусії!

Зображення користувача Гість.
Щоб долучитися до обговорення цього матеріялу, будь ласка, увійдіть до свого профілю у Спільноті «Критики» або зареєструйтеся!

Просимо звернути увагу на правила та очікування від дискусії у Спільноті.

Опубліковано у часописі