Частину другу статті читайте у числі 1-2 (195-196), 2014, а частину третю - у числі 3-4 (197-198), 2014.
Нескінченні і безсмертні прохідні
Це мій універ, я тут працюю вже понад десять років.
Це я, тутешня викладачка, «катедральний планктон», утім, на умовах більш-менш вільного пересування, а не восьмигодинного робочого дня, а це вже привілей.
Це він, чоловік у камуфляжній формі, що сидить, відкинувшись на спинку стільчика і широко розставивши ноги в армійських берцях. Він демонструє свій пах, а на обличчі його лежить сонна байдужість.
Це прохідна універу, серйозна, з вертушкою (ледь не з вертухаями, промайнуло в голові). Поруч скляна будка з віконцем, і якщо вертухай сидить у ній, то може заблокувати вертушку. Я бачила кілька разів, як вони цим користалися. Втім, у будці тісно і, мабуть, душно, тому вертухаї найчастіше палять надворі і триндять по мобілках, або стоять-сидять-розвалюються поряд із вертушкою.
Як, ви не знали, що в українські університети не можна заходити без посвідчення? Навіть якщо це не суцільна споруда на головному майдані міста, а щось на кшталт кампуса, однаково все це добро обнесене височеньким парканом із кількома віконечками-прохідними. І якщо тобі треба завести «на територію», наприклад, дитячий візок, то не будь-яка прохідна до цього придатна, а лише одна, тож чимчикуй півтора кілометри в обхід.
Ну от, де я зупинилася? Заходжу я через прохідну свого університету, а він сидить і майже спить. Я вже практично проминула його, і раптом за спиною рявкають
- Придд’являєм!
- Прошу? – повертаюся.
- Пропуск придд’являєм, шо, нєясно?
- Добрий день, – кажу. – Це ви мені?
- Ну а кому? Пропуск, шо тут нєпонятного?
- А чому ви зі мною так грубо розмовляєте? – розгублено питаю я. На жаль, ці мої типові інтеліґентські відмовки завжди безпорадні й не помічні. Ніяк не вдається виробити влучнішу відповідь на такі наїзди.
- А шо такоє! Я вас нічєм нє оскорблял! – ніби заскочено вишкіряється дядько, проте ніяк не міняючи пози й далі плекаючи статус свого паху.
Нема на те ради. Він не буде дивитися в моє посвідчення, слухняно демонстроване з відстані в десяток метрів. Він не те, що встане чи вирівняє спину, він навіть очей не розплющить. Але йому треба, щоб я спинилася, послухалась і полізла в торбу по документ, бо такий порядок.
А ще була історія, коли я здуру приїхала в універ велом. Та ще й не сама, а з подругою, тобто, ми обидві були на велосипедах. Оце була дивина – неначе ми були не на велосипедах, а на слонах! Уся охорона дружно вивалила подивитись на таке диво. Але ми хотіли всередину, «на територію» – і ось тут уже найшла коса на камінь.
- Куда, куда ви з велосипедами? Нє положено!
- Я працюю в цьому університеті, то чому не можна?
І раптом звучить несподівана і феєрична відповідь. От такої не очікували, чесно.
...
Допоможіть нам дієво, своїм гаманцем, а не лише словами підтримки – передплатіть електронний доступ або друкований часопис сьогодні і насолоджуйтеся найкращою аналітикою та есеїстикою, що пропонує Україна.
❤ Дякуємо!
Якщо ви уже є дійсним передплатником електронного видання, будь ласка, .
Передплатити – уже від 80.00 дол. на рік »і отримати безлімітний доступ до нових та архівних статтейПро автора
Результати складання словника-довідника показали, що за двадцять років існування незалежної України від січня 1992 до кінця грудня 2011 року держава видала 155 дипломів доктора політичних наук. (Усі дані було взято тільки з відкритих джерел - майже всі доктори політичних наук є викладачами вишів і працівниками державних установ.
Долучіться до дискусії!