Укрсплуатація

Квітень 2011
Вважаєте відгук корисним?
Підтримати
0
1192 переглядів

 

 

Текст уперше опубліковано в часописі «Krytyka Polityczna», 2010, №23, жовтень.

Найпоширенішим твердженням щодо української масової культури є те, що її взагалі не існує. Дійсно, український медійний простір практично поглинутий («окупований», у термінології нечисленних поборників його націоналізації) російською поп-культурою. В радіоетері переважає російська музика, на книжковому ринку українські видання є марґінальними через високу ціну й низьку якість, а український фільм у кінотеатрі є надзвичайною рідкістю, здебільшого дуже травматичною для глядача. Тим часом український маскульт не лише існує, але й розвивається за вельми специфічною траєкторією.

Стандартна кар’єра української поп-зірки полягає у поступовій мімікрії відповідно до законів російського шоу-бізнесу. Здобувши певну популярність серед українців, ця зірка розпочинає «міжнародний» етап своєї творчости, що полягає в переході на російську мову та інтеґрації до російських мас-медій (цей шлях пройшли не лише численні поп-співачки на кшталт Ірини Білик, але й «альтернативні» виконавці, приміром, група «Бумбокс»). Втім, існують випадки, що не вписуються до загальної схеми. Характерно, що саме ці виконавці тішаться найтривалішою популярністю у публіки. Йдеться про дві найодіозніші постаті вітчизняного маскульту – сценічного трансвестита Вєрку Сердючку (у виконанні Андрія Данилка) та «співочого ректора» Михайла Поплавського.

Що спільного у цих двох суперзірок, окрім незмінної масової популярности та невпинних звинувачень у пропаґанді «кепського смаку», що лунають на їхню адресу з боку рафінованої публіки? Видається, статус «ідеальної пари» української естради (до речі, відрефлексований у їхньому спільному кліпі «Міша + Вєра») ґарантовано вмілою експлуатацією певного репресованого бажання, притаманного українській авдиторії. Саме надмірна, нестримна й непристойна інсценізація фантазму про українську, свою, «автентичну» масову культуру виводить Сердючку й Поплавського на недосяжні для інших рейтинґові висоти.

Причина появи настільки екзотичних персонажів у медійному просторі України полягає, як видається, у критичній недопредставленості українського суспільства в мас-медіях. У ситуації, де вибір поп-виконавців, із якими може ототожнитися пересічний український споживач маскульту, обмежений до певного набору російських зірок, значна кількість авдиторії просто опиняється поза полем дії механізмів ідентифікації. Бажання споживати українську (принаймні – україномовну) масову культуру, хоч як дивно, краще задовольнялося українською радянською естрадою, ніж українською незалежною. Ба більше, саме за радянських часів сформувалися донині дієві коди впізнавання «українськости», а також смаки й потреби значної частини сучасних українців, що ідентифікуються саме з національною культурою. Парадоксально, але за умов незалежности ці потреби лишаються здебільшого невдоволеними. Це й призвело до виникнення дивовижного культурного феномену, що заслуговує на означення «укрсплуатації» (за аналогією з blaxploitation – афроамериканською поп-культурою часів здобуття рівних громадянських прав): надмірне, за межею доброго чи кепського смаку, використання стереотипів та кліше, притаманних певній авдиторії, задля максимального включення цієї авдиторії до ринкових механізмів маскульту й ґарантованого отримання прибутку. Поза сумнівом, найяскравішими маніфестаціями явища «укрсплуатації» є Вєрка Сердючка та Михайло Поплавський.

1997 року під час презентації власної книжки «Менеджер культури» ректор Київського національного університету культури і мистецтв Михайло Поплавський здивував публіку, представивши свою дебютну пісню «Юний орел», а також однойменний відеокліп. Мало хто з присутніх на цій презентації здогадувався, що є свідком події, епохальної для українського маскульту. Виглядало так, ніби цей огрядний кабінетний чиновник із...

Про автора
Категорiї: 

Долучіться до дискусії!

Зображення користувача Гість.
Щоб долучитися до обговорення цього матеріялу, будь ласка, увійдіть до свого профілю у Спільноті «Критики» або зареєструйтеся!

Просимо звернути увагу на правила та очікування від дискусії у Спільноті.

Опубліковано у часописі