Українці в степах Альберти

Червень 2001
Вважаєте відгук корисним?
Підтримати
0
84 переглядів

Я хочу почати цей огляд суттєвим зауваженням: чотири тексти, про які тут ітиметься, — це добре написані твори. З їхньою публікацією україно-канадське письменство набуває нової зрілості, залишаючи позаду спрощені символи та знаки укра­їнської культури.

Проте думка, яку я мушу тут ви­словити, належить до зовсім іншої категорії суджень. Бо моєю інстинктивною реакцією на прочитання цих текстів було збентеження: а чи не надто тяжких зусиль вимагає від цих письменників їхнє «українство» - власне (принаймні два з рецензова­них текстів — автобіографічні) або описане в їхніх творах? Кажу так, бо воно вразило мене своєю неприрод­ністю: якесь воно в них силуване, вдаване, вигадане.

Хочу зразу прояснити свою пози­цію: йдеться тут мені не про значу­щість, автентичність або істинність, бо не існує якогось одного чітко ви­раженого способу «бути українцем», і саме поняття «українець» надто широке. Українська культурна іден­тичність у діаспорі — це стан гібрид­ний, що, зрештою, характерно, до певної міри, для всіх культурних ідентичностей. Вона зі своєї природи гетерогенна, скомпонована з елемен­тів і взаємодоповнювальних, і не­сумісних. Не існує якоїсь однієї ста­лої української культурної ідентич­ності або ідеалу, а є натомість роз­маїття життєвих досвідів. Життєвий досвід, а отже, й особиста ідентич­ність канадського українця, що виріс у котромусь із поселень у преріях Альберти, зовсім інакші, ніж в укра­їнця, чиї батьки прибули в Канаду після Другої світової війни. Безліч відмінностей, пов’язаних із родиною, регіоном, релігією, професією, не ка­жучи вже про особисту психологію, створюють безліч форм ідентичності. Тому я не збираюся давати оцінку «українству» рецензованих тут тво­рів, а радше поговорю про їхню кон­струкцію та спосіб подання.

1.

«Мед і прах: сімейна історія» Яніс Кулик-Кіфер (Janice Kulyk Keefer, Honey and Ashes: a Story of  Family) розповідає про родину авторки і є не так однією зв’язною оповіддю, як такою собі збіркою історій та епізодів із життя людей, опертою на роз­мови Кулик-Кіфер зі своїми роди­чами та спогади про те, що їй розпо­відали. Деякі з описаних подій відбу­ваються в Староміщині, звідки по­ходить її родина, інші — в Канаді. В останній частині книжки розпові­дається про подорож самої Кулик-Кіфер в Україну та Польщу в пошу­ках історії своєї родини та з метою знайти відповідь на деякі запитання, які постали у зв’язку з уже їй відомим.

Мене книжка Кулик-Кіфер роз­чарувала, бо я як читачка не відчула причетності або особистої прихильності авторки до культури, сімей­ного життя, спільноти чи до чогось такого, що переконало б мене в її ук­раїнстві. Ми не бачимо її любові або радості, або гніву, або зневіри, її по­чуттів приналежності або відмежу­вання, її емоцій, її пристрасті — на­томість чуємо відсторонений голос репортера, що розпитує різних лю­дей про їхнє минуле. Відтак опису­ваний досвід видається завченим, і виникає враження, що українство Кулик-Кіфер є радше інтелектуалі­зованим, ніж пережитим.

Воно, як визнає сама авторка, є «успадкованим» і «витвореним уявою», і саме це конструювання українства як чогось суто предківського й бен­тежить мене найбільше. Розповіді авторки про те, як вона «виростала українкою» й була часткою укра­їнської спільноти в Торонто, вида­ються якимись побіжними й випад­ковими, всупереч її власним твер­дженням, буцімто Україна «визначи­ла» її особистість. Тим кільком тьмя­ним описам, що нам пропонуються, бракує емоцій, надто якщо взяти до уваги те натхнення, з яким авторка розповідає про діда з бабою та про матір чи переповідає сімейні пере­кази. А вони, самі по собі цікаві, ви­даються надто скупими й залишають надто багато місця, яке доводиться заповнювати з допомогою уяви, — тож виникає природний сумнів, чи справді вони можуть становити основу такої самоідентифікації. «Я пам’ятаю цю історію так, як її роз­повіла мені моя мати, — пише Ку­лик-Кіфер, — але вже не можу про­вести різницю між тим, що...

Про автора

Долучіться до дискусії!

Зображення користувача Гість.
Щоб долучитися до обговорення цього матеріялу, будь ласка, увійдіть до свого профілю у Спільноті «Критики» або зареєструйтеся!

Просимо звернути увагу на правила та очікування від дискусії у Спільноті.

Опубліковано у часописі