Українці між Кресами та Закерзонням

Вересень 2003
Вважаєте відгук корисним?
Підтримати
0
45 переглядів

Українська громада Польщі скидається на великий історичний музей, де недоторканно збережено українські душі зразка 40-х років XX століття. Певно, для кожного з тих останніх 36 тисяч, які в переписі 2002 року наважилися записати себе українцями, проблема польсько-українського протистояння є так само гострою, як і 60 років тому.

Вони ображаються, коли їх називають «польськими українцями»: мовляв, так само можна назвати «польськими» волинян чи галичан, або й берещуків, котрі, щоправда, може й «польські», але вже не українці... «Ми українці в Польщі» – це чітке формулювання виросло в далекому 1947 році, коли потяги повезли рештки українців із Закерзонського краю «в чужу Польщу», їх тепер уп’ятеро менше, ніж тих, здепортованих під час акції «Вісла», – але український чинник у польському суспільстві, в обговоренні польсько-української проблематики дивує не тільки польських правих, які вже заговорили про «боротьбу з українським лобі», але й самих українців.

До перепису Об’єднання українців Польщі отримувало з польського бюджету близько мільйона злотих, п’яту частину «нацменшинних» коштів, і це невимовно дратувало польські кресові середовища. Віктор Поліщук в останній книжці прирівняв цей факт до національної ганьби поляків.

Спираючись на сучасну ситуацію, можна схарактеризувати українську діяспору за західним кордоном України як дієву структуровану громаду, сконсолідовану цілою низкою факторів. Живить її, крім польських грошей, справжній націоналізм – у позитивному значенні цього слова. Як можна здогадатися, у діяспорі він виражений яскравіше, ніж у метрополії.

Якщо в Україні націонал-патріотів трохи приспало відновлення незалежности й лише тепер вони відчули себе, як Юрій Бадзьо, «підпільною нацією» (див.: «ПіК», 2003, ч. 9–12), то в Польщі, де комуністично-польська ідеологія пів століття таврувала їх як «різунів», «бандитську націю», українці (точніше, ті з них, котрі мали бажання далі називатись українцями) законсервували своє ставлення до поляків у дещо хворобливому стані, подібному до настроїв часів Другої світової війни. Кожен із них мусив зробити вибір: стати звичайним польським громадянином зі «східним» прізвищем або боротися за свої українські переконання.

Створення в 1956 році Українського суспільно-культурного товариства певним чином злеґалізувало цю боротьбу. Українці відчули у тому карт-бланш: все одно другої депортації вже не вигадаєш, а свого Сибіру Польща, зрештою, не має.

Відтак витворилася спільнота, згуртована бажанням виокремитися з польського моря, прокидатися щодня з думкою: «ми ще є». Українці в Польщі – класична візія одного з відламів українського народу, що змушений був творити свою Україну і по-своєму.

Вони мають власну землю обітовану – Закерзоння, не окреслену жодними мапами територію на теперішньому південному сході Польщі. Здається, про термін «Закерзоння» сперечатимуться вічно, як і про те, чи прийнятно вживати слово «Креси» щодо західних українських та білоруських земель. Для польських науковців Закерзоння нічого не значить, для них нема різниці між Томашовим Мазовецьким та його відповідником на Люблінщині. «Може, – саркастично спитав один із учасників польсько-українських історичних семінарів, – і Варшава розташована в Закерзонні? Не починаймо знову з абетки!».

Моя білоруська знайома з Гродна, почувши це слово, здивувалася: «Підляшуки образилися б, якби їх так назвали!». Що ж, у білорусів інша історія, і лінія Керзона – «всього лиш» кордон. Натомість українців у Польщі Богдан Гук закликає «мислити Перемишлем», однак, ця ідея, як і вся програма ОУП «Повернення», – тільки частина їхнього великого міту.

Українці в Польщі теж мають спільну трагедію, котра єднає православних із греко-католиками й лемків із холмщаками: акція «Вісла» для них не лише рядок із підручника. У такий спосіб було покінчено з русинством, тутейшістю та іншими «ізмами», що тоді розділяли українців Польщі. Депортація зробила всіх цілістю – українцями. Біль і образа не...

Про автора

Долучіться до дискусії!

Зображення користувача Гість.
Щоб долучитися до обговорення цього матеріялу, будь ласка, увійдіть до свого профілю у Спільноті «Критики» або зареєструйтеся!

Просимо звернути увагу на правила та очікування від дискусії у Спільноті.

Опубліковано у часописі